День рождения Лины Костенко: стихи и цитаты о любви легендарной украинской шестидесятницы

Сегодня, 19 марта, украинской поэтессе-шестидесятнице Лине Костенко исполнилось 88 лет

День рождения Лины Костенко: стихи и цитаты о любви легендарной украинской шестидесятницы

Лина Костенко - королева украинской поэзии 20 века. А несколько лет назад поэтесса-шестидесятница написала первое прозовое произведение - "Записки українського самашедшого". Сегодня мы не будем вспоминать биографию Лины Васильевны - если ты плохо изучила её в школе, можешь просто открыть Википедию. Сегодня мы хотим поделиться с тобой лучшими стихами и цитатами Лины Костенко о любви.


спини мене отямся і отям
така любов буває раз в ніколи
вона ж промчить над зламаним життям
за нею ж будуть бігти видноколи
вона ж порве нам спокій до струни
вона ж слова поспалює вустами
спини мене спини і схамени
ще поки можу думати востаннє
ще поки можу але вже не можу
настала черга й на мою зорю
чи біля тебе душу відморожу
чи біля тебе полум'ям згорю.


І що цікаво – серце у колібрі майже втричі більше, ніж шлунок. От якби так у людей.


Що в нас було?
Любов і літо.
Любов і літо без тривог.
Оце і все. А взагалі-то
не так і мало, як на двох.
Ось наші ночі серпень вижне,
прокотить вересень громи,
і вродить небо дивовижне
скляними зорями зими!
І знову джміль розмружить квітку,
і літо гратиме в лото.
І знов сплете на спицях плітку
сторукий велетень — Ніхто.
І в цьому днів круговороті,
де все минати поспіша,
як та пташиночка на дроті,
спочине стомлена душа.


Мужчина формується не тоді, коли затуляється щитом, а тоді, коли піднімає меч.


Очима ти сказав мені: люблю.
Душа складала свій тяжкий екзамен.
Мов тихий дзвін гірського кришталю
несказане лишилось несказанним.
Життя ішло, минуло той перон,
Гукала тиша рупором вокзальним.
Багато слів написано пером.
Несказане лишилось несказанним.
Світали ночі, вечоріли дні.
Не раз хитнула доля терезами.
Слова як сонце сходили в мені.
Несказане лишилось несказанним.


Троянда – як кохання, може завдати болю, якщо не вмієш її узяти.


Недумано, негадано
забігла в глухомань,
де сосни пахнуть ладаном
в кадильницях світань.
Де вечір пахне м'ятою,
аж холодно джмелю.
А я тебе,
а я тебе,
а я тебе
люблю!
Ловлю твоє проміння
крізь музику беріз.
Люблю до оніміння,
до стогону, до сліз.
Без коньяку й шампана,
і вже без вороття,—
я п'яна, п'яна, п'яна
на все своє життя!


Любов шляхетна тільки тоді, коли вона сором'язлива.


Як пощастило дівчині в сімнадцять,
в сімнадцять гарних, неповторних літ!
Ти не дивись, що дівчинка сумна ця.
Вона ридає, але все як слід.
Вона росте ще, завтра буде вищенька.
Але печаль приходить завчасу.
Це ще не сльози – це квітуча вишенька,
що на світанку струшує росу.
Вона в житті зіткнулась з неприємістю:
хлопчина їй не відповів взаємністю.
І то чому: бо любить іншу дівчину,
а вірність має душу неподільчиву.
Ти не дивись, що дівчинка сумна ця.
Як пощастило дівчинці в сімнадцять!


Я всіх люблю, аби не заважали.


Напитись голосу твого,
Того закоханого струму,
Тієї радості і суму,
Чаклунства дивного того.
Завмерти, слухати, не дихать,
Зненацька думку перервать.
Тієї паузи безвихідь
Красивим жартом рятувать.
Слова натягувать, як луки,
Щоб вчасно збити на льоту
Нерозшифрованої муки
Невідворотну німоту.
Триматись вільно й незалежно,
Перемовчати: хто кого.
І так беззахисно й безмежно
Чекати голосу твого.


Жінка втрачає на інтелекті, лише коли закохана. Так що бажано стабільно підтримувати в ній цей стан.


Розкажу тобі думку таємну,
дивний здогад мене обпік:
я залишуся в серці твоєму
на сьогодні, на завтра, навік.
І минатиме час, нанизавши
сотні вражень, імен і країн, –
на сьогодні, на завтра, назавжди! –
ти залишишся в серці моїм.
А чому? То чудна теорема,
на яку ти мене прирік.
То все разом, а ти – окремо.
І сьогодні, і завтра, й навік.


Справжня любов народжується тільки в серці, що пережило турботи про долю іншої людини.


Так мовчиш, що заслухатись можна, 
потонути в м’якій тишині.
І якби не було тривожно, 
то чудесно було б мені.
Я не знаю, чи ти вродливий 
і чи ти на світі один.
Ти для мене - як справжнє диво, котре 
виникло без причин.
Але в серці - пересторога, 
і зривається слово: "Іди".
Пізно стрілися наші дороги, 
є на них уже інші сліди.
Вірю в серце твоє і волю, 
вірю в правду очей твоїх.
Знаю: ти б не спіткнувся ніколи 
об каміння моїх доріг.


Все самые яркие и интересные новости смотри на главной странице женского онлайн-ресурса tochka.net.

Какое стихотворение Лины Костенко - твоё любимое?

Ответить

Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.

Поделись в социальных сетях

Теги

Читай также


Новости партнёров


Комментарии

символов 999

Ещё на tochka.net

Новости партнёров

Новости tochka.net

Новости партнёров

Loading...

Еще на tochka.net