- Інна, в тебе комплекс?? - і, не дочекавшись відповіді, ( а я реально не знала, що сказати) продовжила Лєна: - Мені тебе жаль...
Так, так, саме з цього все почалось... Чергова Лєнина фраза ( як і багато попередніх типу «Соль - скрытая агрессия», «Если оправдываешься, значит соглашаешься» тощо) взялася на озброєння і дуже швидко стала чи не найдієвішим способом вичерпати у співрозмовника-противника всі аргументи ...
«Якщо в тебе комплекс, мені тебе жаль!» Що тут ще можна додати??? Поки що ніхто не придумав. Вже після власного запитання співрозмовник не розуміє, в яке русло повернула суперечка, нервово перекидається поглядами з оточуючими з надією, що хтось підкаже, що діється... і тут накаут : МЕНІ ТЕБЕ ЖАЛЬ! Мало кому приємно викликати почуття жалості, коли ти почуваєш себе повноцінною людиною...
Через кілька днів про «комплекс» дізнавались все більше людей, ця фраза вживалась все частіше, більш того: частіше не в тему, ніж навпаки.
- Іра, для чого ти обула каблуки, ми ж просто йдемо в кіоск по морковку?
- Инна, у тебя комплекс??
- Дівчата, я не піду в той ... «папа- паб», там тупо...
- Лена, в тебе комплекс??
- Я сначала помою голову, а потом пойдем, куда обирались, ок?
- Іра, якшо в тебе комплекс, мені тебе жаль!
Хто ж знав, що в мене вона вискочить в такий невдалий момент!!!
Відпочивши від стомлюючого затору, в якому я пробула близько години на Великій Кільцевій, я сходила в душ, зайшла до Лєни на вечірній чайочок з останніми новинами. Лєна, моя подруга знизу, була в відключці. Давно я не бачила її такою втомленою і знесиленою, тому що це найенергійніша та несамовитіше «істота» в компанії. Лєна лежала на ліжку поперек і, коли я зайшла до її кімнати з вигуками і криками ( моя душа бажала свята, а всім відомо що - пригод!!), подруга попросила мене не кричати так голосно і послала зробити чай.
Попивши з Оленкою чаю, а не по 50 коньяку (!!!), я останній раз перевірила, чи буде сьогодні якась тусовка, і, коли на моє запитання, чи є в Лєнки якісь комплекси, вона ніжно прошептала «іди до чорта», я зрозуміла,що вона справді хоче відпочивати і пішла спати також...
Я довго не могла заснути і підозрюю, що причиною цьому був новий гель для душу з оливковим маслом - дуже вже збуджуючий запах він залишив на мені. Але довго мучитись мені не довелось - пролунав нудний рінгтон «нокіа».
- Спиш?
- Віриш, якщо прослідкувати твої дзвінки мені, майже всі починаються з цієї фрази... Не сплю!
- Хм... чому?
- Не можу заснути.
- Ага, ти чекала мого дзвінка. Я їду з роботи, хочеш - заїду за тобою, поїдемо до мене?
- А що в тебе?
- В Пашки день народження, завершальний етап чотириденного святкування.
- Так я без подарунка.
- Я на тобі бантик зав'яжу!
Я подумала зовсім недовго, погодилась і привела собі такі аргументи : «Та ну його все! Чому б і ні??? Якраз сьогодні голову помила»
Через двадцять хвилин я була вже в таксі, через тридцять - в гостях. Пропускаю той момент, коли він нагрузив в мою нову-нову сумку дві банки пива, бо душа болить.
Після теплих прийомів друга в компанію прийшов час знайомства:
- Амігос, знайомтесь, це Інна.
- Інна, знайомся: Петя, Вася, Коля, Ксюха.......
- А Інна - хто?
Тиша. Він первів стрілочки на нотку святковості і поцікавився, чим тут всі займаються....
- Рома, а Інна - хто? Ще одна подруга чи в тебе нарешті появилась близька людинка, до речі, дуже красива дівчина! 
- Інна... ну ви хіба не пам'ятаєте Інну?!
Я мовчала, мовчала ... і тут виривається ( я ж вам говорила: коли закінчуються аргументи ) :
- Роман, в тебе комплекс?
Увага переключилась на мене, і мені хотілось провалитись крізь той ламінат. Він поглянув на мене очима, повними якоюсь незрозумілою гордістю, і сказав всім:
- Інна - моя наречена.

Це був початок нашої історії кохання...