Інна Богословська: жінка має бути сильнішою, умнішою та швидкішою за чоловіка

Ми розмовляємо з Інною Богословською – однією із найяскравіших особистостей у політичному бомонді України. 

І

- Інно, зараз в українському Кабміні – жодної жінки. Як ви вважаєте, чим це може обернутися? 

- Відсутність у Кабміні жінок зайвий раз підкреслює його не таку високу, як хотілося б, ефективність і недовговічність. До речі, в Адміністрації Президента спостерігається інша картина – там дотриманий паритет між чоловіками та жінками. Звідси – і динамічність роботи цього органа. 

- У чому причини відсутності жінки в політиці? Можливо, у нас менталітет такий: місце жінки – на кухні і все? 

- Ні, менталітет націй тут ні до чого. Рівноправність чоловіка та жінки закладена в українському генофонді. Я, наприклад, виховувалася в сім’ї, звичаї якої не визнавали будь-яких обмежень за статтю. І професія у мене - адвокат. 

До речі, я застала ще ті часи, коли професія адвоката була елітною. Тоді перемога адвоката була безумовним критерієм його професіоналізму. Під професіоналізмом у цьому випадку мається на увазі ерудиція, працездатність, цілеспрямованість. Переміг - у тебе є гроші, популярність, успіх. Програв? Тоді ти - ніхто, незалежно від статі. 

Тонкощам цієї професії мене навчали професіонали в третьому поколінні. Мої вчителі знали по десять і більше іноземних мов, були тонкими поціновувачами та знавцями мистецтва, літератури, історії. Ще студенткою я ходила за нами хвостиком, просилася на найбільш резонансні справи: вбивства, розбої, наприклад. Уявляєте: така собі тургенєвська панянка з довгою косою, з порядної сім’ї – і на допитах убивць… 

Завдяки моїм учителям ще за радянських часів мені вдалося виграти справу про хабарі. Для Радянського Союзу – зовсім неймовірний випадок! Але мені вдалося довести невиновність людини.

- Чому ви залишили кар'єру адвоката? 

- Бо адвокати перетворилися на стряпчих, які переносять хабарі з одного кабінету в інший. А це вже не для мене. Дай Боже, професія адвоката-захисника відродиться разом із судовою системою.

- Повернімося до політики. Можливо, українським жінкам саме й бракує освіти та вміння, щоб працювати в політиці на рівні з чоловіками? 

- Перше, що стоїть на шляху жінки, яка хоче стати політиком – це, безперечно, сексизм. Я ризикну заявити, що були часи, коли жінки приходили в політику через будуари. І здебільшого це були жінки з невдалим особистим життям. Зараз ситуація змінилася. І в політику дуже часто приходять жінки, життя яких насправді повне. Такі жінки не компенсують політикою свої невдачі на любовному фронті, а працюють справді на рівні з чоловіками. 

Що стосується освіти, то я обома руками голосую за її елітність, професійну орієнтацію на ранніх стадіях. У Ейнштейна не було б жодного шансу здобути вищу освіту, якби він пройшов тестування в українській системі. Він писав із неймовірними помилками! Без освіти залишився б і Пастернак, який тонув у точних науках. 

Політиків, як і математиків, письменників, лікарів тощо у першому наближенні треба знаходити ще в молодших класах і давати таким дітям відповідну освіту. 

- За якими ознаками можна вгадати майбутнього політика? 

- Політик – це лідер із народження. Аналітик, психолог, оратор. Щось із цих якостей дається людині з самого початку, щось треба розвивати. На жаль, наші школи орієнтовані на сірість, усереднення особистості. Це – проблема для суспільства. 

- Які перешкоди стають на шляху у жінки, яка вирішила стати політиком? 

- Коли жінка починає займатися політикою, вона приймає виклик: вона повинна бути розумнішою, швидшою, терплячішою. У жінки-політика складне  завдання: вона повинна вміти обігравати чоловіків, але не показувати їм, що вона сильніша. Як у сім’ї. Політика потребує мудрості та здатності до самонавчання. Якщо політик починає думати та говорити штампами – це кінець. 

На моєму столі – книжки та журнали різного формату. Це зведення зі світових бірж і книжки про історію й економіку Таджикистану, наприклад. Знайомі часто питають мене: навіщо тобі такий обсяг різних знань? Я відповідаю: звичка навчатися, невміння зупинятися.

Я ніколи не плачу за ефір. Мене кличуть, бо я цікава. І я розумію: якщо мене перестануть запрошувати, я бузу змушена «лягти на дно» й почати аналізувати, коли і чому я перестала бути цікавою, стала неконструктивною. 

Але є й інша сторона медалі: іноді за півтори години до ефіру мені телефонують друзі і кажуть: Інно, на тебе чекають. Я відмовляюся. Чому? Тому що підготовка до кожного ефіру – це багатогодинна робота всього мого офісу. Я повинна бути переповнена інформацією. І тоді навіть одна моя репліка буде вагомою. 

Політика – це напрочуд цікава професія, це наркотик. Це потік інформації, контактів, рішень, перемог, поразок. Політик повинен побачити проблему не тоді, коли вона стала очевидною для всіх, а значно раніше. Побачити проблему й одразу сформулювати «порядок денний»: що можна і треба зробити для рішення, побачити результат. 

Іноді результат виходить за рамки життя. Раніше я намагалася зазирнути на 20-30 років уперед, сьогодні намагаюся проектувати на 2-3 роки. Коли я у 1991 році кричала про те, що Україна повинна бути нейтральною державою – мене вважали білою вороною. Але минуло 19 років і ми – нейтральні! 

- Інно, але кажуть, що політика - брудна справа. Ви з цим погоджуєтеся? 

- Політика така сама брудна, як і будь-яка частина життя. Чисті люди створюють чисте середовище, брудні – брудне. Жванецький казав, що емігрувати кудись зовсім безглуздо, адже кількість негідників на душу населення скрізь однакова.

Не забуваймо, що політичне середовище - це дзеркальне відображення суспільства. Як крапля води відображає хімічний склад вмісту всієї посудини, так і парламентарії відображають «хімічний склад» суспільства.

Серед політиків стільки ж покидьків, ледарів, брехунів і базік, як і в будь-якому іншому зрізі суспільства. Але й стільки ж розумних, цікавих, гідних людей.

- Вірите у те, що ситуація зміниться? 

- Так, інакше я не була б політиком.

Підписуйся на наш Facebook і будь в курсі всіх найцікавіших та актуальних новин!