«Я віддам свою маму в старечий притулок!»

Наша читачка наполягає на тому, що це найкраще рішення для старих.

Старість не можна оминути © Thinkstock

Ми продовжуємо публікувати неоднозначні листи наших читачів. Цього разу до нас надійшов лист, у якому читачка ділиться своїми думками про свою стареньку маму.

Як завжди, ми публікуємо лист із незначними стилістичними правками.

"Я з жахом спостерігаю, як стрімко старіє мама, і розумію, що не сьогодні-завтра мені доведеться вирішувати нелегку проблему: що мені з нею робити?

І що більше я про це думаю, то міцніше мій рішення запропонувати їй старечий притулок.

Думаю, що це рішення – найкраще для всіх нас.

 Я - невдячна сволота? Можливо. Але відкиньмо «шляхетні» емоції та подивімося, що відбувається з сім’ями, в яких діти забирають старих батьків до себе.

 Спільне життя – це тортури для всіх

Моя мама живе в іншому місті. Вона ще може обслужити себе сама, а ті гроші, які я пересилаю їй щомісяця, дають їй можливість жити більш-менш пристойно.

Ми бачимося приблизно раз на три місяці. І, приїжджаючи до неї, я розумію, що між нами – прірва. Я не маю про що з нею говорити! Увесь її світ – це світ серіалів, катастроф, книжок із простеньким сюжетом, пригод сусідок у найближчому супермаркеті.

Батьки, що старіють
© Thinkstock
Але водночас моя мама все ще вважає себе моїм «керівником»! Вона строго критикує мою манеру одягатися, харчуватися, витрачати гроші, вибирати друзів. Приїжджаючи до мами раз на три місяці на два-три дні, я ледь чекаю моменту, коли можна буде сказати: «Бережи себе, мамо! Мені час їхати».

На що перетвориться наше спільне життя, якщо взяти до уваги ще й мого чоловіка з дуже нелегким характером і двох дітей-підлітків з усіма їхніми тарганами?

Наше життя перетвориться на пекло!

Для всіх. Мама не зможе не втручатися в наше життя! І це тільки в телешоу смішно, а на практиці – суцільні сльози, які випадуть на долю насамперед моєї мами. А слідом за нею – на мою. Я ж опинюся не між двома вогнями, а… Треба полічити: мама, чоловік, двоє дітей і я – у центрі між ними всіма. Прекрасна картинка з назвою «Міцна сім’я», так?

І в цьому – мій святий дочірній обов’язок перед мамою, яка мене виростила? Дуже сумніваюся.

Про дочірній обов’язок

«Діти зобов'язані віддати свій борг батькам!» - більшої дурниці я у своєму житті не чула! Цю фразу могли вигадати тільки партійні діячі за радянських часів, щоб виправдати нездатність держави забезпечити свої громадянам гідну пенсію.

Батьки, що старіють
© Thinkstock
Але погляньмо, радянські часи давно канули в минуле, а фраза жива! Ще б пак: державі, як і раніше, зручніше перекладати свої обов'язки на плечі дітей.

Діти нічого не винні свої батькам! Абсолютно нічого!

Я дивлюся на своїх дітей і ставлю собі запитання: чи хочу я стати тягарем на їхніх руках? Нізащо! Чи винні вони мені що-небудь? Ні!

Чому? Адже я віддала їм свої кращі роки, купу грошей і сил. Хіба я не маю права очікувати від них того ж? Не маю права! Чому? Бо народження дітей – це моє усвідомлене рішення, а не їхнє.

Це мені дуже хотілося цілувати їхні пальчики та п’яточки. Мені хотілося читати їм книжки,  вести їх у перший клас, дивитися, як піднімаються вони на спортивні п'єдестали пошани та пишуть гарні твори. Одержала я це? Так. Чи можу я розраховувати на щось більше? Ні.

Я народила дітей, бо цього хотіла я! І я не маю права вимагати від своїх дітей плати за виконання своїх бажань!

Я запропоную своїй мамі пожити в хорошому будинку для людей похилого віку

Я не хочу гніватися на свою маму за те, що вона втручається в моє життя. Не хочу тайкома від самої себе згадувати, як довго жила її мама та як довго мені ще, соромлячись, чекати того моменту, коли її не стане.

Подивімося правді в очі: спільне життя зі старіючими батьками було можливим сто років тому, коли устрій життя старих і молодих майже не змінювався. Те саме поле з пшеницею, або ті ж бали… А сьогодні життя летить уперед такими темпами, що між батьками й дітьми – прірва!

Взаєморозуміння між різними поколіннями можливе лише як виняток! У 99,9% випадків спільне життя чужих людей – це обопільне катування.

Батьки, що старіють
© Thinkstock
Прекрасна нагорода за все, що зробили для нас батьки, хіба не так?

Із презирством і обуренням я думаю про тих, хто любить солоденько поговорити про дочірній обов’язок перед батьками. Це просто тупувате лицемірство, за фасадом якого – старанно приховане від чужих очей катування «по-сімейному».

Хіба не краще буде немолодій людині в старечому притулку, в середовищі таких же людей, із тими ж інтересами? Та ще й під наглядом професіоналів?

Я запропоную своїй мамі життя в будинку для людей похилого віку і впевнена, що це краще, що я можу їй дати."

У нас на сайті завдяки нашим читачам уже набралося кілька статей на таку соціально-гарячу тематику. Одна з них «Я маю право на аборт!» - іди за лінком!

За матеріалами: tochka.net версія для друку

А ти як вважаєш, чи повинні діти доглядати за батьками?

Відповісти

Якщо Ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl+Enter, щоб повідомити про це редакцію.

Поділися в соціальних мережах

Теги

Читай також


Новини партнерів


Коментарі (29)

символів 999
  • Марго 2 роки тому

    А ты как думаешь – должны ли дети досматривать родителей?
    Відповідь: Интересно, а автор хоть раз была в подобных заведениях? Особенно, если они не частные, а государственные. В частных домах , которые стоят, как хорошая сидела,в одной комнате 15 м живут 2 чел минимум!
    А в государственных 4-6!
    Туалет один на коридор даже в частных домах!!!!
    Ну а дальше все по списку! И если это лучшее, что вы можете дать самому близкому своему человеку!!! Очень жаль вас! Надеюсь, Господь не сильно Вас покарает за эти, пока ещё мысли!

    Прокоментувати Мені подобається
  • Гость 5 років тому

    А ты как думаешь – должны ли дети досматривать родителей?
    Відповідь: я не понимаю людей, которые говорят что ничем не обязаны своим родителям как так можно говорить ведь вам не понравилось бы,если вас отдали в детский дом и сказали, что с ребенком очень труно и они копризные Они няньчатся с нами оберегают нас,а мы не можем ответить им тем же?они смотрят за нами и думают о том как бы мы побыстрей выросли ,а дети даже если не отдают своих родитей в дом пристарелых,то смотрят за ними всю жизнь с мыслью как бы побыстрей избавится от этой обузы теперь понимаете , что мы всем обязаны нашим родиелям ...

    Прокоментувати Мені подобається
  • nyrrylay 6 років тому

    Причем здесь долг, должен, обязан?!

    Есть такое простое понятие как ЛЮБОВЬ!!! Которое явно незнакомо эгоисту, нашкрябавшему эту гадость.

    Не о чем говорить...

    Приезжая к маме раз в три месяца на два-три дня, я едва дожидаюсь момента, когда можно будет сказать: «Береги себя, мама! Мне пора».

    Не хочу тайком от самой себя вспоминать, как долго жила ее мама и как долго мне еще, стыдясь, ждать того момента, когда ее не станет.

    просто мерзко такое читать

    Прокоментувати Мені подобається
  • nyrrylay 6 років тому

    это больная сво... написала,

    ужас, хоть бы с такими тварями никогда не встречаться

    Прокоментувати Мені подобається
  • Писец . 6 років тому

    "Сыновний(дочерний) долг" -- это вообще стереотип, насаждаемый государством, чтобы не обеспечивать стариков должным образом. Только наше государство лицемерит, давит на человеческое. Казахстан вон проще и честнее - там НЕТ пенсий, вообще. Обязанность содержать стариков возложена на детей законодательно. К слову - у них и от армии можно честно, через кассу, откупиться.
    Да, так вот -- от своего ребенка я не намерен требовать по-гроб-жизни-благодарности за то, что однажды мне приперло его заиметь. Это было моё решение.

    Прокоментувати Мені подобається
  • Писец . 6 років тому

    Да, г-жа tochka_208356, кстати, чтобы не ходить за примерами в художественную литературу:

    "Удивительнее всего, что еще в недавнее время этот обычай практиковался в Малороссии. "Людей старых, - говорит г-жа Литвинова, - не подававших надежду на жизнь, вывозили в зимнюю пору в глухое место и опускали в глубокий овраг, а чтобы при опускании они не разбились или не задержались на скате, их сажали на луб, на котором они, как на санях, доходили до дна оврага. Отсюда выражения: "сажать на лубок", "пора на лубок". Когда этот обычай был запрещен, то стали прибегать к изолированию стариков в пустой хате, где они с голоду и холоду умирали. Такой случай имела возможность наблюдать сама г-жа Литвинова в 80-х годах в д. Землянке Полтавской губ."
    [материалы из книги "Очерки сравнительной этнографии и культуры" (СПб., 1887)]

    А вы - "японцы, северные народы..."
    А это -- Украина, 1880-е годы, то есть еще при

    Прокоментувати Мені подобається
  • Писец . 6 років тому

    Люди не разучатся врать. Люди балуют себя, балуют во всем, и ,чтобы оправдать это самоублажение, им нужно казаться лучше, чем они есть, даже для себя самих. Поэтому и врут, врут, врут.
    Врут другим, врут себе. Поэтому все вот, вот просто ВСЕ против домов престарелых -- а там, между прочим, 80% стариков, у которых есть дети, и у многих - весьма не бедные.

    Прокоментувати Мені подобається
  • Писец . 6 років тому

    Читаете одно слово через два? Я не уверен ("...уж не у Шолохова ли..."), но в произведении описывался быт казачьей станицы. Если найду - обязательно выложу цитату.

    Прокоментувати Мені подобається
  • tochka_208356 6 років тому

    Полный писец!

    Прокоментувати Мені подобається
  • tochka_208356 6 років тому

    Писец, ваше знание литературы меня просто развлекло :) Шолохов писал про старика в чулане? Бред!

    Прокоментувати Мені подобається
Показати ще

Ще на tochka.net

Новини партнерів

Новини tochka.net

МЫ В СОЦИАЛЬНЫХ СЕТЯХ

Новини партнерів

Loading...

Ще на tochka.net