Якщо малюк б'ється…

Його поява ніколи не залишається непоміченою: кішка мчиться під диван, сестричка підтискає ноги, мама насторожено оглядає кімнату: чи не вдасться маленькому забіяці озброїтися? Адже це лише на вигляд він маленький, а синці не сходять по кілька днів, звідки лише сила береться? Але синці – це півбіди, можна було б і потерпіти, якби точно знати, що бажання вдарити – від нерозуміння.

Або надто вже жвавого характеру, який згодом вирівняється. Але чи так це? А що як це провісник тотальної некерованості або перші вияви злісного, неврівноваженого характеру? І що робити в ту мить, коли чарівне синьооке створіння з милими кучериками зненацька нагороджує тебе ударом, від якого сльози навертаються? Дати здачу? Перетворити все на жарт? Поговорити? Адже треба якось реагувати?!

Психологи кажуть: обов'язково! Виявів підвищеної агресивності в жодному разі не можна залишати без уваги! Це надто очевидна ознака того, що психіка маляти перебуває в розгубленому стані та потребує грамотної корекції. Але спершу треба знайти причини такої нестандартної поведінки.

От найпоширеніші:
Недолік любові й уваги. Якщо малюк часто лишається сам, він може відчувати дуже гостре й дуже дискомфортне почуття самотності, занедбаності. І шукає спосіб привернути до себе увагу. Можливо, колись, вдаривши від нудьги сестричку, він зненацька для самого себе опинився в центрі уваги, і це закріпилося в його підсвідомості? У такому випадку, нудьгуючи, він завжди шукатиме можливості «заварити навколо себе кашу». Спостерігай за дитиною якийсь час: як часто вона виявляє агресивність? Чи існують її провісники (наприклад, кілька хвилин мовчання)? Якщо «так», отже, причину знайдено. У цьому випадку треба посилити становище малюка, тобто одразу ж після його удару покарати відокремленням від навколишніх. Він повинен зрозуміти, що в такий спосіб його проблема не вирішується! Наступний етап: усунь саму причину агресивності, не залишай дитину наодинці зі її хоч і дитячими, але дуже великими проблемами й турботами. Моральна самотність – дуже важка проблема навіть для дорослих, а що вже казати про дітей?

Придушення емоцій. У момент народження дитина одержує повний набір емоцій, притаманний людині: здатність до захоплення та злості, до любові та ревнощів, співчуття й роздратованості. Ці дуже сильні емоції живуть усередині людини й аж ніяк не одразу знаходять «двері», через які можна з'явитися на світ. На жаль, найпершими, абсолютно без скрипу, відкриваються двері підвищеної агресивності. Цілком можливо, що вчепившись кішці у хвіст, малюк у такий спосіб висловлює їй свою любов… А може, і злиться… Уважно вдивися у вираз обличчя та очі малюка: що саме він демонструє в цей час? Якщо любить, покажи йому, яким іншим способом можна показати це: погладь і обійми кішку або незаслужено скривджену (точніше, обласкану з точністю до навпаки) сестричку. Якщо ж дитина справді злиться – допоможи їй знайти спосіб виражати це почуття інакше. Вигадайте, наприклад, пісню злого зайця: «Бім-бом-барабом! Ж-ж-ж!» Але в жодному разі не гаси вияв негативних емоцій! Безперечно, що їх наявність засмучує тебе, хотілося б, щоб твоє маля було просто ангелом, але такого не буває. Може, підвищеною уразливістю або схильністю до ревнощів, що виявляють себе як агресивність, нагородив дитину прапрадід – герой якоїсь війни, завзятий гусар? Жорстко придушуючи спадковість (у якій дитина зовсім невинна), ти ризикуєш виховати потайливу та навіть жовчну людину. Емоції – дуже тонкий, але дуже потужний інструмент, необережне поводження з яким загрожує…

Причина третя: обмеження свободи. Встановлюючи надто багато заборон, ти, як пружину, стискаєш прагнення маляти пізнати світ. І час від часу ця пружина розтискається: малюк бунтує! І, чесно кажучи, честь і хвала йому за це! У такий спосіб він протестує проти вбивства (вибач за патетику!) у собі творчих сил. Цікаво, що скажеш ти через років двадцять, дивлячись на свого абсолютно безініціативного сина? Проаналізуй свою поведінку: чи не надто часто звучить слово «не можна?»

Агресія – ваш сімейний стиль… Якщо батько, розсердившись, може відкинути стілець або штовхнути спересердя кішку, а ти на очах у дитини готова перебити весь посуд… Не дивуйся плачу сусідських дітей у пісочниці: це твій малюк грається в «сім’ю». Потрібні ще пояснення?

 

За матеріалами: tochka.net версія для друку

Якщо Ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl+Enter, щоб повідомити про це редакцію.

Поділися в соціальних мережах

Теги

Читай також


Новини партнерів


Коментарі (5)

символів 999
  • Гість 6 років тому

    А до якого типу віднести такого малюка: бавлячись у пісочниці, чи роздурівшись на прогулянці між дітьми дитина може підбігти до іншої дитини і сильно обняти за шию так що мало не дусить а тоді падає разом з іншою дитиною на землю, або ще... бігаючи так і зачепить інших дітей, то вщипне, то штовхне. Що з цим робити?

    Прокоментувати Мені подобається
  • Гость 7 років тому

    Контролируемая агрессия это хорошо, но речь идет о психических нарушениях. И такое нужно корректировать однозначно.

    Прокоментувати Мені подобається
  • Гость 7 років тому

    Ребенок должен быть разноплановым, должен уметь за себя постоять, не век же держаться за мамину юбку, должен учиться жить в этом мире - часто далеко не идеальном, злобном, агрессивном - поэтому и проявления злости и агрессии - явления хоть и не радужные, но необходимые.

    Прокоментувати Мені подобається
  • Гость 7 років тому

    Контролируемая агрессия это хорошо, но речь идет о психических нарушениях. И такое нужно корректировать однозначно.

    Прокоментувати Мені подобається
  • Гость 7 років тому

    Ребенок должен быть разноплановым, должен уметь за себя постоять, не век же держаться за мамину юбку, должен учиться жить в этом мире - часто далеко не идеальном, злобном, агрессивном - поэтому и проявления злости и агрессии - явления хоть и не радужные, но необходимые.

    Прокоментувати Мені подобається

Ще на tochka.net

Новини партнерів

Слідкуй за нами в соціальних мережах

Новини tochka.net

Новини партнерів

Loading...

Must read

інформація

Ще на tochka.net