Дитяча істерика. Що робити?

Під кліткою з мавпочкою страшенно ридав малюк… Років 5-6, не більше.

Дитяча істерика. Що робити? © vedmochka.com
Він сидів на землі, видуваючи бульбашки з обох ніздрів, відчайдушно махаючи головою, коли розгублена мама намагалася витерти їх; відбиваючись руками та ногами, коли вона намагалася поставити сина на ноги. Картина – пряма конкуренція хвостатим… Відчуваючи це, молода мама повільно, але неухильно втрачає терпець. І невдовзі в її інтонації з'являються загрозливі нотки: «Та помовч ти! Годі! Заспокойся!». А от і ляпанець… В очах дитини – жах і такий розпач, що мимовільні свідки поспішають відвести погляд…

Так, у віці 5-6 років у деяких дітей несподівано казна-звідки з'являється схильність до абсолютно некерованої істеричності. Не допомагає ніщо: ні співчутливі запитання, ні окрики, ні ляпанці. Таке відчуття, що дитина відключилася. І її поведінка так діє на нерви, що зовсім скоро мама мало відрізняється від дитини: втрачаючи самовладання, вона кричить, смикає малюка, йде, кидаючи його на самоті та в цілковитому розпачі. Таке відчуття, що допомога психіатра потрібна обом… Але не поспішай засуджувати дорослих і малих: поведінка, що виходить за рамки звичайного, завжди має свою глибинну причину.

Річ у тім, що до 7-8 років діти абсолютно не вміють фільтрувати інформації: вони, наче губка, вбирають у себе все, що відбувається навколо. А навколо, як ти розумієш, така мішанина! Голоси, кольори, емоції… І малюк просто перенасичений. Усе побачене й почуте буквально оглушає його. Він втрачає здатність орієнтуватися у світі та панікує. Йому просто дуже страшно! Він не витримує світу з усім його гамором. І що тонша, уразливіша маленька людина, то важче сприймає вона перевантаження. У найменшеньких (до 4 років) спрацьовує захисна реакція: малюк просто засинає. 5-річні вже доволі міцні фізично і не можуть просто «вимикатися»… Але й дати собі раду з гамірно-шумним світом силоньок ще бракує. Результат – істерика…

Не меншу цікавість із погляду психолога (а іноді – й психіатра) викликає в той момент і поведінка мами: нерідко вона мало чим відрізняється від дитячої. Психологи пояснюють це так: маля пробуджує в дорослій людині спогади дитинства. Тобто колись, років 20 тому, нинішній мамі, а тоді – маленькій дівчинці, доводилося переживати те саме. І це загнане в підсвідомість відчуття жаху оживає так реально, що доросла людина втрачає над собою контроль і дозволяє собі крик, а то й ляпас…

Що робити? Перше: контролювати себе. У ці хвилини ти – єдина надія маляти, стіна, за якою він може сховатися. Уявляєш, що відчуває малюк, якщо його єдина надія на порятунок зненацька перетворюється на ворога? Буквально вкрий дитину своїм тілом від світу. Пригорни її до себе, загорни в себе. Її світ повинен звузитися до розмірів твоїх грудей. Шепни: «Я знаю, що ти втомився, сонечко. Розумію, як тобі погано. Я тобі допоможу». І якомога швидше веди, неси малюка з людного місця. І не запитуй його про причини такої поведінки, про те, чого він хоче. Він нічого не хоче! Йому просто страшно, оскільки світ надто великий, а він перед ним – надто малий. Загорни його в себе та неси подалі від людей. От і все. Років до семи дитина навчиться фільтрувати інформацію, втратить свою майже хворобливу сприйнятливість і ти забудеш про цей час, як про страшний сон.

За матеріалами: tochka.net версія для друку

Якщо Ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl+Enter, щоб повідомити про це редакцію.

Поділися в соціальних мережах

Теги

Читай також


Новини партнерів


Коментарі (9)

символів 999
  • Гость 7 років тому

    Вы знаете моему сыну 4 года и такой метод не помогает,он отдергиваеться и от меня,такое ощущение что он просто хочет побыть в себе и выплиснуть все наружу.В таком случаи я простотне мешаю этому процесу и через 10 мин.ребенок успокаеваеться.

    Прокоментувати Мені подобається
  • Гость 8 років тому

    если в таком возрасте еще проявляются истерики и неосознанный страх, значит что-то было упущено мамой в еще более раннем (( Воспитывать малыша нужно буквально с пеленок, с первых шагов, и все время быть с ним на равных, быть ему другом, а не старшим - и потому умным. И конечно, не бить и не наказывать.

    Прокоментувати Мені подобається
  • Гость 8 років тому

    У автора наверное очень большой опыт...спасибо большое за статью, очень содерджательно!!!!!

    Прокоментувати Мені подобається
  • Гость 8 років тому

    очень хорошая статья, спасибо

    Прокоментувати Мені подобається
  • Гость 8 років тому

    Спасибо за статью,мой малыш как раз подходит к этому возрасту, ему с 4,5 -я буду знать.

    Прокоментувати Мені подобається
  • Гость 8 років тому

    если в таком возрасте еще проявляются истерики и неосознанный страх, значит что-то было упущено мамой в еще более раннем (( Воспитывать малыша нужно буквально с пеленок, с первых шагов, и все время быть с ним на равных, быть ему другом, а не старшим - и потому умным. И конечно, не бить и не наказывать.

    Прокоментувати Мені подобається
  • Гость 8 років тому

    У автора наверное очень большой опыт...спасибо большое за статью, очень содерджательно!!!!!

    Прокоментувати Мені подобається
  • Гость 8 років тому

    очень хорошая статья, спасибо

    Прокоментувати Мені подобається
  • Гость 8 років тому

    Спасибо за статью,мой малыш как раз подходит к этому возрасту, ему с 4,5 -я буду знать.

    Прокоментувати Мені подобається

Новини партнерів

Новини tochka.net

Новини партнерів

Loading...

Ще на tochka.net