Олександр Дец: Малювати на одязі - це наче працювати на мінному полі

З Олександром Дец ми зустрілися в його власній студії. Тут багато світла, багато червоного і сірого кольору на стінах, улюблені відтінки, як зізнався дизайнер. На мольберті художника майже завершене нове полотно - футболка з птахом. Під час роботи він не рідко слухає аудіо-книги, зараз прийшла черга "Ста років самотності" Маркеса.

Одяг ALEXANDER DETS - дуже особлива річ. Це справжні полотна, адже малюнок на них відтворено вручну. Fashion-редактор tochka.net поговорила з дизайнером про героїв його полотен і про те, як важливо бути оригінальним у своєму незвичайному стилі.

- У вас у студії багато книг з репродукціями відомих художників? Які на вас вплинули найбільше?

- Чим більше я дізнаюся і вивчаю живопис, тим більше мені подобається сучасне мистецтво (сміється). Захоплення почалося з класиків, епохи Ренесансу, потім пережив захоплення імпресіоністами - Гюстав Кайбот, Ренуар, Моне, постімпресіоністами - Сезанн, Гоген, Тулуз-Лотрек. А зараз мені більше подобається мистецтво першої половини ХХ століття: Модільяні, Матісс, Магріт. Також, останнім часом, по-новому розкрив для себе творчість Герхарда Ріхтера, особливо мені подобаються картини стилізовані під розмиті чорно-білі фотографії цього автора.

Олександр Дец інтерв'ю — © Олег Батрак, tochka.net

- А як щодо рольової моделі серед класики?

Я люблю Пікассо. Він був талановитим художником і обдарованим менеджером, який зумів зробити з себе бренд світової величини ще за життя. Мистецтво дуже тісно переплетене з маркетингом. Якщо ти не зумієш гідно показати публіці своє мистецтво - воно помре разом з тобою. Адже в живописі головне - впізнаваність, навіть якщо картина далека від класичного канону краси або відповідності.

- Можете сказати так про себе? Чиивробили ви свій впізнаваний почерк?

- Я ще ймовірно занадто молодий, аби так про себе говорити, до того ж, думаю, про це можуть сказати, в першу чергу, мої клієнти! Хоча, наприклад, якщо взяти 500 малюнків панд і порівняти, ви завжди зможете дізнатися, яких панд намалював я.

Мені не в кайф створювати реалістичні полотна, для мене важливіше колір і емоція.

- У вас дуже цікавий набір героїв: картини з етно-тематикою, дівчата в стилі ню, поп арт образи, тварини ... Як вибираєте своїх персонажів?

- Кожному художнику емоційно ближчі деякі теми. Так ментально мені дуже близькі панди, етносюжети, образи жінок. Також важливу роль відіграє творчий порив - певний внутрішній стан, коли ти хочеш намалювати щось цієї ж миті.

Наприклад, у мене було так з образами людей і горил - стихійне натхнення. Так з'явилася серія Monkey Style. Це певна легка сатира на сучасне споживацтво: багато людей люблять вішати на себе логотипи, перетворюючись на рекламу певного бренду, приховуючи свою власну оригінальність за пафосним шаблоном. Образ Monkey - це певний виклик такого сприйняття одягу.

- Ваші улюблені тварини і візитна картка бренду - панди. Чому саме вони?

З пандами у мене особливий зв'язок (сміється). Кожен себе почуває якоюсь твариною, ось моя внутрішня тварина - це панда (сміється).

- В інтерв'ю ви рідко називаєте себе дизайнером, більше художником. Чому так? Адже бренд ALEXANDER DETS досить динамічно розвивається, тепер це не тільки футболки, а й світшоти, майки, сукні та дитячі речі.

- На рахунок розвитку - це дійсно так, бренду ALEXANDER DETS вже 5 років. Торік був створений дитячий бренд DETSkie, зараз активно працюю над запуском більш демократичної лінії ARTIST. Разом з тим, я більше віддаю перевагу називати себе не дизайнером, а художником.

Фактично, я художник серед дизайнерів, дизайнер серед художників. Мої речі - це певний симбіоз живопису і моди. Дизайнер одягу звертається до форми, а я в своїй творчості роблю насамперед акцент на малюнку. У мене може бути одна форма, але зміст завжди буде різним. Малюючи тварин, скажімо, я завжди наділяю їх людськими рисами. Тому ви ніколи не знайдете в моїх роботах двох однакових пандочек або мавпочок.

Справедливості заради мушу сказати, що бренд дотримується певних «модних» стандартів. У рік виходять дві нові колекції (весна-літо, осінь-зима). У рамках однієї колекції мінімум 2 рази змінюються речі, проходить певний рестайлінг, але зберігаючи суть.

- Наскільки в такому виді мистецтва на тканині допустимі помилки?

Специфіка роботи по тканині, на відміну від полотна або паперу, в тому, що тут, як на мінному полі. Не туди лінію повів - і все, не можна стерти, так що працювати доводиться експресивно, але, в той же час, і дуже акуратно. Також за 5 років роботи я виробив таку систему, при якій всі речі з помилками просто перевтілюються в нові сюжети і повноцінні закінчені роботи.

Я прихильник так званого динамічного мистецтва. У творчому процесі для мене в першу чергу важливий сам процес створення малюнка або картини. Картина живе своїм власним життям, показуючи як і що має вийти. Дуже часто кінцевий результат далекий від початкової ідеї.

- Отже, якщо вас просять намалювати конкретний малюнок, в результаті, все одно ви не намалюєте ідентичну картину?

- Ні, не малюю ... (сміється). Я не копіюю свої малюнки в прямому сенсі цього слова. Завжди будуть відмінності в одному сюжеті написаному мною двічі. У своїй творчості, кожній речі я намагаюся додати індивідуальність і оригінальність. Це те, що відрізняє мою творчість серед інших. Коли люди йшли до Модільяні замовляти портрети, то отримували ці фантастичні фігури з видовженими шиями і овалом обличчя, пам'ятаєте? І цінували саме це. Творчість в першу чергу - це оригінальність, і я намагаюся її створювати.

- Чи є у вашій власній колекції футболки, які мають особливе символічне значення? З першим малюнком, наприклад?

- Я нікому цього ще не розповідав, але перший малюнок я намалював на футболці Armani. Футболка була вже не нова, але якість хороша, сірий меланж. От я її і використовував як полотно, намалював дівчину на пірсі, в стилі ню. Цю футболку я досі зберігаю. З неї і почалося моє захоплення сірим меланжем як основоположним полотном для моїх робіт.

- Ви розповідали, що ваше мистецтво можна класифікувати як вуличне, те, що вийшло за межі галереї. Але картина, винесена за межі галереї, в деякому розумінні, сприймається з меншим естетичним "пафосом", ніж твір в красивій рамці. Чи не боїтеся позбавляти свої картини цих "рамок"?

- Я вірю в те, що мистецтво живе. Воно має час свого зародження, життя і смерті. Тому що, як не крути, футболка поживе 5 років і зникне. Але мене це не лякає. Люди, які створюють стріт-арт на вулиці, так само не бояться, що на наступний день цю роботу замалюють. Звичайно я не відмовляюся від створення довговічних картин, я працюю в графіці і пишу маслом. Але отримую особливе задоволення, працюючи з одягом. Хтось створює відео-інсталяції, хтось розмальовує будівлі, а моє полотно - це футболки, світшоти.

Я сприймаю магазини як певний вид галереї в якій я показую свою творчість, своїх клієнтів - як шанувальників мого мистецтва. Мене особливо радує, коли людям в першу чергу подобається моя творчість, а вже потім і самі речі. Коли людина носить мої твори, ось це найкраща реклама!