Олена Андрейчикова – про педантичність, чесність і забобони

Не так давно Олена Андрейчикова переїхала з Одеси до Києва. Як письменниця облаштувалася в столиці, чому сьогодні жінці складніше встати на ноги, ніж чоловікові, чим київське життя відрізняється від одеського та багато іншого читай в ексклюзивному інтерв'ю Олени Андрейчикової для tochka.net.

Олено, 2017-й добігає кінця. Ви пишете собі список must do на рік? Які цілі з тих, що стоять перед вами найближчим часом, вас найбільше надихають?

Я завжди пишу списки справ на день, на рік, на десятиліття. У мене збереглися блокноти, які я вела в третьому класі, в сьомому, в одинадцятому, в інституті і після. Виводжу каліграфічним почерком плани на день, а потім із задоволенням ставлю галочки навпроти. Раніше я дуже соромилася цього, друзі жартували, ось, мовляв, робот який. А потім навчилася приймати все це в собі. Без плану мені неприємно жити. І навіть несподівану божевільну вечірку з подальшим моторошним похміллям я теж завжди вношу в план. Це для інших учасників заходу вона стає несподіванкою. А у мене аспірин заздалегідь приготовлений на тумбочці біля ліжка.

Щоденник на 2018-й уже купила, вже почала заповнювати. Тільки пообіцяла собі – в наступному році трохи менше планів, постаратися залишити чисті аркуші і місце для імпровізації.

Новий рік зустрічатиму в Києві. Єдине, у що я вірю: "Як зустрінеш Новий рік, так його і проведеш". Так, і в новорічну ніч обов'язково приділю час справам, яких я хочу якомога більше в новому році. Я буду сміятися, танцювати, цілуватися, обов'язково щось напишу, буду обійматися з друзями, мріяти, читати, літати уві сні... Напишу спочатку список і післяо півночі буду ставити галочки навпроти.

Як людина, яка прожила в Одесі багато років, скажіть, в чому полягає головна її відмінність від Києва?

Одеса завжди сміється. І над собою в тому числі. З самоіронією в Києві буває так собі, але це якщо зовсім вже чіплятися. У мене багато нових знайомих, які знають в цьому задоволенні толк – умінні сміятися над собою.

Не можемо не помітити, що ви не тільки змінили локацію, а й свій образ. Вам дуже пасує нова зачіска! Зміна іміджу якось пов'язана з переїздом?

З переїздом це точно не пов'язано. Просто давнє бажання приміряти на себе коротку стрижку. Мене зараз часто запитують жінки, як я наважилася, чи не шкода мені волосся, адже це "краса, привабливість і чарівність". Я давно підозрювала, що справа зовсім не у волоссі, і тепер у цьому переконуюся. Це ніяк не змінило ставлення людей до мене. Тому що все це всередині, а зовнішність – така суєта.

Поговоримо трохи про ваш успіх і шлях до нього. Існує думка, що жінці складніше встати на ноги і подбати про себе, ніж чоловікові. Чи доводилося вам мати справу з підводними каменями з тієї причини, що ви жінка?

З підводними каменями? Постійно. Моя наївність багато разів заважала мені розглянути під підробленим інтересом до моєї справи і творчості істинний інтерес до мого організму. Але це вже в минулому. Тепер я розрізняю два види блиску в очах колеги, критика, читача, інтерв'юера (сміється).

Мені дійсно заважав донедавна той факт, що я – жінка. Але в цьому тільки я винна, вигадала собі трагедію. Мені хотілося, щоб люди, яких я поважаю і довіряю їхній думці, бачили в мені автора не тільки легковажної жіночої прози. Я навіть хотіла взяти чоловічий псевдонім, забувши про те, що в жіночій прозі завжди в центрі сюжету чоловік. І тільки це визначає її, а не стать автора. А потім на очі мені трапився Моем зі словами, які назавжди змінили моє ставлення до себе і цієї ситуації:

Не намагайся писати, як чоловік, моя люба. Не прагни до сили, задовольняйся чарівністю. І будь чесною. У діловому житті шахрайство іноді сходить з рук, але в мистецтві чесність — не тільки найкраща, але і єдина можлива політика.

Олено, розкажіть, з чого ви починаєте написання книги, і що відчуваєте, коли тримаєте в руках готовий продукт?

Народжується ідея, і я її довго ношу в голові. Потім з'являються замітки, горезвісні плани, якщо мова йде про велику новелу або повість. Короткі оповідання обходяться без планів.

Протягом всієї роботи відчуваю і трепет, і страх, і сумніви, і радість. Такий собі любовний свербіж. Аж до самої крапки в кінці історії. Поставлена крапка — це емоційний пік всього процесу. Коли виходить книга — все йде на спад, робота зроблена, я відчуваю спокій. Ненадовго.

Бліц

Сім'я чи кар'єра?

Гарне запитання. Я його довго ненавиділа, поки не знайшла найпростіший алгоритм. Запитую себе: це потрібно зробити обов'язково і негайно? Для сім'ї — значить, робота почекає. Роблю. Для роботи — чекатиме вся сім'я, і стільки, скільки потрібно.