Кохання втрьох: кому лихо, а кому й щастя?

Так, любовні трикутники старі як світ… Адже недарма математики стверджують, що найстійкіша система має під собою три точки опори. З математиками категорично не погоджуються гуманітарії. Суспільна та релігійна (принаймні – православна) мораль у цьому випадку надзвичайно категорична: заборонити! Але у життя, схоже, прекрасне почуття гумору й іноді воно, хитро усміхаючись, пропонує таку ситуацію, вийти з якої, користуючись чужим розумом, неможливо.

Співаючі в тернику
Про те, що у Влада (імена в усіх історіях змінені) є коханка, Світлана дізналася від нього ж: він просто не зміг збрехати, відповідаючи  на її пряме запитання: «Так, у мене є жінка, яку я кохаю!». І от уже більше року Влад щовечора йде з дому, трохи зніяковіло, але твердо пояснюючи: «Іду до Наташі!» Коханка її чоловіка живе в сусідньому будинку, і Світлана іноді бачить, як мирно та весело її чоловік чаює в тієї, яка не краща та не молодша, але – потрібна Владу не менше, ніж вона та двоє їхніх синів.

Влад ніколи не залишається в Наташі на ніч: «Дітей треба спати вкласти, та й Світлана переживатиме. А в неї серце хворе, ти ж знаєш». Він іде в тепло своєї родини, коли за вікнами темно, залишаючи незаміжню та бездітну Наташу на самоті. Влад ніколи не бреше ні їй, ні дружині. І обидві чекають, коли ж він ухвалить рішення, не в змозі вигнати того, хто любимий і дорогий. А йому потрібні обидві. Обидві! І підростаючі сини – теж!

Отак вони й живуть. У солодкому горі? У гіркому щасті? Іноді здається, що вони навчилися не думати про це. Просто живуть і все.

Я так не можу!
– Я терпіла, скільки могла! – розповідає Тетяна. – Ми прожили разом вісім років. Анжелці, нашій доньці, чотири роки. У нього завжди були інші жінки. Спершу я думала, що чимось завинила перед ним, що не влаштовую його як жінка, як дружина, як мама його дитини. І працювала над собою, працювала! А потім втомилася… Справа не в мені, а в його кобелиній, ой, перепрошую, полігамній особистості. Живу сама вже третій рік. І ні з ким не зустрічаюся. Не хочу. Боюся болю. Він теж живе сам. Дивиться на нас із дочкою очима побитого собаки. А мені вже однаково.

У компанії веселіше
В Анатолія була бурхлива юність. Навчався за кордоном, потрапив у середовище тих, кому будь-яке море по коліно. У сексі спробував усе: і вдвох, і вп’ятьох, і з жінками, і з чоловіками. Повернувся додому і незабаром зустрів Оксану: таку ж безголову, як і він. Вони не вилазили з ліжка місяці два чи три. А потім наче згасло: нудно й годі! Алкоголь і легкий «димок» фантазію оживляли, але за живе якось не брали.

І тоді з'явилися вони – сімейна пара з пристойним стажем, яка також шукала гострих відчуттів. Прийшли, залишилися на ніч. Повернулися. Затрималися на два дні. А одного чудового дня на загальній раді було ухвалене рішення: жити вчотирьох, так веселіше! Живуть. Щасливі.

А які задоволені бабусі біля під'їзду – і казати не треба! Союз чотирьох половину з них на землі тримає: це ж он як: сьогодні він одну при всіх обіймає, завтра – іншу! Міняються, так би мовити… А якщо на балкон вийти – люди добрі, що ж там почути можна! Навіть у телевізорі такого не показують!
Добре всім, навіть бабусям…

Думка психолога:
Любовні трикутники (та інші, більш складні, геометричні фігури) – дуже небезпечна комбінація. Причини їх виникнення так само різні, як і люди, які їх створюють.

Розгляньмо кожну ситуацію окремо.

Розлучення. Не зважаючи на важкість ситуації, це - найбільш прозорий і чесний випадок – це ситуація Тетяни. Думаю, що вона зробила все, що могла, берегла родину до останнього. Зверніть увагу: вона не змирилася з тим, що відбувається, вона працювала над собою! І пішла тоді, коли зрозуміла, що все марно, що жити так вона не може. Зараз вона переживає не найкращий період у своєму житті. Та й колишньому чоловікові несолодко, зважаючи на все. Але в неї є головне – повага до себе. А це багатого варте.

Любовний трикутник Влада, Світлани та Наташі загрожує бідою. Адже всі вони, за великим рахунком, нещасливі. Страждають обидві жінки, та й Владу, схоже, несолодко.
Так, бувають ситуації, коли дружина сприймає коханку чоловіка як подругу. Але я не впевнена, що в цьому випадку можна говорити про те, що між нею та її чоловіком існує справжнє кохання. Усе це – ігри. Трохи удавання, трохи відвертої неправди, а в основі всього – байдужість одне до одного. Кохання – це щось інше.

Союз чотирьох. Прагнення спробувати щось заборонене притаманне людині з часів Адама й Єви. Але, боюся, що покарання за це так само неминуче, як і в історії наших прабатьків. Треба сповідувати повну, абсолютну свободу звичаїв, щоб не відчувати жодних негативних почуттів, не жити в стані постійної тривоги, непевності. Якщо людині це під силу – що ж, нехай живе! До речі, в деяких народів подібний досвід – норма. Наприклад, стародавній знатний китаєць ніколи не запрошував на побачення даму, не подбавши про третього – спостерігача за їхніми любовними іграми. Це давало їм змогу зберегти в інтимному житті якесь напруження, церемоніальність. Але щоб так жити, треба бути прадавнім китайцем, адептом тієї філософії.

Слов'яни в таких, історично непритаманних їм іграх, також можуть вирішувати деякі завдання: наприклад, шукати спосіб уникнути горезвісної полігамності чоловіків. Або реалізувати свої таємні мрії про бажання підглядати та бути підглянутими за заняттям сексом. Усе це лише техніки, що не зачіпають головного – душі людини. І тому в більшості випадків такі стосунки недовговічні: щойно вичерпується запас гімнастичних сексуальних вправ – союзи розпадаються. Виникають нові. Як скоро порожнеча в душі перекреслить техніку? Скоро.

Підписуйся на наш Facebook і будь в курсі всіх найцікавіших та актуальних новин!