Як відомо, прем'єр-міністр України не так давно заявив, що «здійснювати реформи – не жіноча справа». Але, підписуючи на Саміті ООН у 2000 році Декларацію тисячоріччя, Україна взяла на себе зобов'язання забезпечити 30-відсоткове представництво жінок у вищих органах влади. До «критичної точки» згідно із зобов'язаннями залишилося 5 років. В українському парламенті – 8,7% жінок…
Які механізми виходу з цієї ситуації?
22 квітня Представництво Фонду імені Генріха Белля в Україні провело дискусію на тему «Політичні квоти для жінок, або Хто повинен здійснювати реформи в Україні?»
На дискусії були озвучені результати соціологічних досліджень, проведених протягом кількох років із метою визначити ставлення суспільства до «жіночого питання». Трохи більше половини опитаних громадян України вважають, що жінки можуть і повинні бути допущені до управління країною. Близько 20% кажуть рішуче «ні». Інші завагалися з відповіддю. Цікавий той факт, що більш освічені люди, хоч це і дивно, дуже неохоче давали жінкам «зелену вулицю»…
"Все, як у людей"
- Не треба вважати, що такий погляд на місце жінки в цьому світі є суто українським, – сказав Сергій Плотян, експерт із питань гендерної рівноправності та європейської інтеграції. – Як дуже яскравий приклад, що характеризує ставлення до жінки, я часто навожу таке: у 2004 році відбувалось формування команди Європейського парламенту.
На одну з дуже відповідальних посад претендував італієць, доктор філософії, досвідчений політик. Формування Європарламенту затяглося на цілий місяць, оскільки ця дуже шанована людина дозволила собі висловити думку про те, що «справа чоловіків – працювати, жінок – народжувати». Це спричинило хвилю обурення та дуже затягло процес формування Європарламенту.
Наголошую: ці слова сказав дуже досвідчений політик, він прекрасно усвідомлював їх значення та наслідки. І все-таки сказав те, що думав.
Питання про гендерну рівноправність доводилося вирішувати практично кожній європейській країні.
І в найбільш розвинених країнах жінки в найвищих органах влади працюють практично на рівних з чоловіками. Чи не цей факт забезпечує країні розвиненість?
Прихід жінок в найвищі органи влади забезпечить більшу увагу питанням освіти, охорони здоров'я, материнства і дитинства. Жінка володіє іншим способом мислення, іншим поглядом на багато речей і події. Я вже не говорю про те, що в чисто чоловічому колективі дуже важко працювати. Це особлива аура, що робить негативний вплив на процес ухвалення рішень. І це теж не можна не враховувати, - сказав Сергій Плотян.
Але добровільно чи примусово?
Суть примусового шляху полягала в тому, що в країні ухвалювали доволі жорсткі закони, що зобов'язують партії мати у своїх виборчих списках не менше 30% жінок. Жорстко обумовлювався склад Кабінетів тощо.
Добровільний шлях – ініціатива знизу. Тобто партії самі, не чекаючи запровадження законів, вводять у себе квоти.
- Навряд чи варто розраховувати на те, що Україна піде добровільним шляхом, – сказав Сергій Плотян. – Треба приймати закони.
Для довідки: з кількох спроб прийняти відповідний законопроект жодна не увінчалася успіхом. В останній законопроект був відхилений у першому читанні в лютому цього року.
Думки та сумніви
Учасники дискусії підняли цілу низку питань, висловили доволі суперечливі думки. От деякі з них:
- У разі введення обов'язкових 30% квот для жінок у парламент підуть секретарки та коханки політиків-чоловіків. Чи покращить це якість нашого парламенту?
- Сучасний стан речей перекриває доступ жінці до вищих органів влади. У керівних державних кріслах усіх рівнів, починаючи з сільради, сидять чоловіки. У ЗМІ – також. Лідери політичних партій – чоловіки. Як жінці пройти через усі ці кордони? Це під силу тільки «чоловікам у спідницях». Але чи змінять такі особистості стан справ? Адже «чоловік у спідниці» мислить по-чоловічому і працює по-чоловічому…
- В Україні дуже мало жінок, здатних повноцінно працювати на самих вищих рівнях. Це – об'єктивна реальність, дівчаток з дитинства учать «подобатися», а не «керувати». І ті жінки, які все-таки приходять сьогодні до парламенту, навряд чи приносять з собою жіночність у вищому значенні цього слова. У нинішніх реаліях до вершин добираються воїни, а це не зовсім те, що потрібне. Новий тип жінок потрібно виховувати, починаючи з раннього дитинства. На «створення нового сорту» може піти років 60. Проте, це потрібно робити....
- Питання дискримінації жінок в Україні надумане. У низці питань чоловіки зазнають не меншої дискримінації. Наприклад, у своєму праві на рівні брати участь у вихованні дітей після розлучення.
Для довідки:
- Згідно із соціологічними дослідженнями зарплата жінок за ту саму роботу в середньому на 30% менша, ніж у чоловіка;
- до 60% робочих вакансій розраховані виключно на чоловіків. Решта – на чоловіків і жінок;
- жінки зазнають регулярного насильства в сім’ї (близько 40% усіх звернень до міліції становлять скарги жінок на жорстоке поводженя);
- 8,7% жінок у парламенті – один з найнижчих європейських показників.
І це зважаючи на те, що Конституція України гарантує чоловікам і жінкам рівні права!
Чи віриш ти в те, що в нашому уряді протягом найближчих десятиліть жінок побільшає?
Підписуйся на наш Facebook і будь в курсі всіх найцікавіших та актуальних новин!
Коментарі (3)
Спасибо, очень интересно
Прокоментувати Мені подобається (0 користувачу)интересная статья... спасибки...
Прокоментувати Мені подобається (0 користувачу)что касается гениталий, то смело и на своем опыте могу сказать, если женщина получает руководящие место ее работа всегда оценивается высоко на проффесиональном уровне...так как женщине не простят ошибок и женщина всегда была есть и будет вынослевей мужчины...но достич определенных высот ЖЕНЩИНЕ ох как тяжело...да так бы что б еще своего любимого не тпереплюнуть зарплатой))
Гендерное равноправие - это когда в парламент, кабмин, на другие должности люди приходят исключительно в соответствии со своими способностями и желанием работать, а не потому что у них гениталии не так устроены.
Прокоментувати Мені подобається (0 користувачу)Так наз. "женский вопрос" - мулька для профессиональных бездельников. ПРАВО должно быть одинаковым, а вот реализация - в зависимости от профессионализма, а не пола.