Лiлiя Лiтковська вдягне країну у знакові футболки (фото)

Літковська На I Love Київ, окрім музики і мистецтва, будуть представлені fashion-проекти. Одним з найяскравіших і найбільш інтригуючих став проект від Лілії Літковської, котра нещодавно через соціальну мережу почала збирати "у перехожих" знакові адреси нашого міста.

Як потім виявилося, вулиці "з історіями" знайшли втілення в лімітованій колекції футболок, що стали офіційними для фестивалю I Love Київ.

— Розкажи про те, як, з ким і для чого ти запустила проект з футболками.

— Одразу хочеться наголосити, що проект було створено спеціально до Дня Києва як прояв любові до нашого міста. У нас вже давно було сильне бажання зробити щось для Києва. І ми намагалися реалізувати його нестандартно. А найкращим місцем, де можна було заявити про проект і потім продавати футболки, став фестиваль I Love Київ.

Ми ще раніше почали спілкуватися щодо співпраці, і в результаті народився цей проект. Це не злиття, симбіоз або співпраця – це просто вдалий збіг обставин. Ми придумали дуже ідейний проект, який знайшов свою комерційну реалізацію на I Love Києв.

— Це продовження твоїх тем з майками (пам'ятаєш, з Ніною Хаген були круті?) або ж розвиток другої лінії Litko?

— Це не друга лінія, ми Litko поки прикрили, а самостійний проект під брендом Litkovskaya, який доступніший для усіх.

— Скажи, чим відрізнятимуться твої майки від перших "фестивальних" Ксюші Марченко?

— Я довго шукала матеріали. І взагалі, якщо говорити про якість, ми ті, хто бореться за цю якість.

— Тим паче, що це твоя перша лінія.

— Так, я підписалася під цим проектом власним ім'ям, бо я там не зраджую собі ні в чому. Зрозуміло, що ми не шиємо їх у себе в ательє – це буде дуже дорого, але ми не економили на трикотажі — там дорога тканина. Ми не робили базову модель, а розробили спеціальну, не економили на принті. А головне — ми не економили на ідеї. Тому я підписалася Litkovskaya – це посил особисто від мене і моєї команди.

— Тепер щодо самого принту, ви створили певну емоційну карту міста...

— Так, якщо людина отримає цю футболку-карту, то дізнається такі адреси... Наприклад, одна з адрес — це вулиця з одним будинком. Будинок вже старий, до того ж його руйнують. І коли зникне він – зникне вулиця.

— А твої адреси там є?

— Так, я багато чого писала. І Гончарку писала ...

— Про Гончарку – це зрозуміло! У всіх там щось було.

— Я написала, звичайно, «Центр сучасного мистецтва» при Могилянці. Я там для себе багато чого відкрила, з багатьма познайомилася. Я тоді тільки вступила до інституту, і ми туди постійно бігали.

— Якщо ти побачиш, що комерційний потенціал у проекту більший, ніж тираж на два дні фестивалю, чи готова ти була б випустити майки в більшій кількості?

— Думаю, що ні. Я все-таки задумала лімітовану колекцію. І той, хто дуже захоче і зможе отримати футболку, — молодець.

Я хочу, щоб ці футболки стали для людей знаковими. Але це не останній проект, і ми, я сподіваюся, робитимемо щось подібне й надалі.