Анорексія: історія однієї хвороби

Редакція lady.tochka.net ділиться реальною історією анорексії.

Анна Фезер
Анна Фезер
журналістка
12 жовтня 2012, 08:00
Здоров'я
© vk.com

Страшна хвороба, яка пожирає не лише тіло, а й душу - це анорексія. Її бояться і над нею насміхаються, а якщо її уявити - вона схожа на смерть. Адже врешті-решт хворі доводять себе до стану ходячих скелетів, правда без коси в руках.
Анорексія приходить несподівано, різким кроком ступає на поріг твоєї свідомості, і ти вже не можеш себе контролювати. Хтось скаже, що ти слабка, а хтось буде захоплюватися твоєю силою волі. І, худнучи, спочатку ти будеш задоволена собою, і лише коли прийде розуміння, що дорога назад заросла колючим терням, зрозумієш, що ж накоїла.

Lady.tochka.net вирішила розповісти тобі реальну історію анорексії - без прикрас і з хеппі-ендом - адже все, що погано починається, має хоча б добре закінчитися.

© vk.com

«Я ніколи не прагнула схуднути. У мене було відмінне тіло, милі щічки і добрий заряд оптимізму за плечима. Єдиним «але» було те, що мене погано розуміли однолітки, і коли в 16 років я поїхала від батьків у інше місто - вирішила кардинально перебудувати своє життя. Я відмовилася від старих знайомств, без проблем зав'язала нові і з головою поринула в молоде життя столиці. Місто закрутило мене, все навколо здавалося таким цікавим, я знаходила пригоди зі швидкістю займання сірника і не думала про завтра.

Півроку були прожиті як у казці: я познайомилася з прекрасними людьми, ходила на силу-силенну подій, закохалася і була щаслива. Поки не настав день, коли мій сон перервав страшний біль у шлунку. Ах так, забула сказати, що весь цей час харчуватися нормально у мене не виходило - готувати не вистачало часу - надто цікавим був світ навколо, тому я їла, що під руку потрапляло. Цей холодний зимовий ранок я називаю точкою відліку.

© vk.com

Мені було настільки боляче, що я вирішила їсти лише вівсянку - адже її завжди їла моя подружка з хронічним гастритом. І пішло-поїхало. Два тижні на вівсянці - і я була стрункіше нікуди, тільки от біль у животі не проходив, а щоб сходити до лікаря не вистачало часу. Тільки через місяць мені стало краще. Я серйозно задумалася про свій раціон, вирішила харчуватися роздільно і відмовитися від м'яса. Зрештою я сіла на вічну дієту: на сніданок каша, на обід салат, а ввечері - йогурт.

Два місяці такого раціону - і я втратила близько 8 кг (моя вага спочатку була 58 кг). Несподівано, але мені сподобалося нове тіло. І тоді я зрозуміла, що не хочу його втрачати. Прийшла весна, висохли вулиці, і я вийшла на пробіжку. Замість звичних п'яти кіл мені з легкістю давалися десять. Спорт мені подобався завжди, але я не розуміла, звідки взялося так багато сил, і продовжувала бігти. У той час я займалася, як проклята. Поступово відмовилася від прогулянок з друзями, і мій графік складався тільки з пробіжки - роботи - університету - і знову пробіжки. Прийшло літо і на мені висіли штани 25 розміру. А я продовжувала бігти і непомітно скоротила свій раціон до огірка на день.

І тут почалося найцікавіше. Батьки забили на сполох і вирішили відвезти мене на дачу. Вони не розуміли, де поділося 15 кілограм їхньої дочки і всіляко намагалися нагодувати мене. Але я почала боятися їжі, а кожного, хто пропонував мені поїсти, сприймала як ворога і заздрісника. У моє життя прийшли обман і брехня, за які ні краплі не було соромно. Я ховала і викидала найсмачніші страви в світі, а якщо в мене вдавалося «засунути» щось калорійне - відразу ж ішла на пробіжку. Так тривало все літо: мінімум їжі, максимум руху. У горизонтальному положенні я була лише під час сну, який скоротився до 4-5 годин в день. Те, що я прокидалася від жахів і не могла дійти вночі в туалет мене не бентежило - здавалося, що це все тому що перебуваю в дрімоті.

Потім почалися істерики. Я плакала постійно, не могла контролювати своє мовлення, не розуміла, що і чому відбувається навколо. Єдине, що хвилювало мене - це їжа, яку я приймала два рази на день у певний час, і зовнішність. Їжею я насолоджувалася на самоті - мені було соромно їсти при комусь. Зовнішність же мені не подобалася - у мене ще «був» живіт і «великі щоки».

© vk.com

Одного разу мама запитала, коли у мене були місячні і я не знала, що відповісти. Їх не було вже більше ніж півроку. Мене відвезли в лікарню. Там троє лікарів поставили діагноз «анорексія» і запропонували покласти мене в стаціонарне відділення. А я сміялася їм в обличчя і казала, що не хвора. Тоді при зрості 168 я важила 37 кг (враховуючи те, що перед зважуванням випила ще близько літра води). Але мене не поклали - треба було ще поговорити з батьком.

Мабуть, мені пощастило, але розуміння свого стану прийшло в секунду. Вже вдома, перед сном, тато обійняв мене і запитав, чи хочу я дітей. Я відповіла, що хочу. А він прошепотів мені на вухо: «І я хочу онуків». І потім я все усвідомила: встала перед дзеркалом у світлі місяця і побачила, як виглядає моя особиста смерть. Вона не посміхалася. Вона була маленькою загубленою дівчинкою без краплі бажання жити. Мені треба було заново народитися.

© vk.com

Лікарка дала мені багато вказівок. Я почала вести щоденник і вивела кілька правил, які допомогли мені позбутися анорексії:

1. Дивись на себе реальними очима. Дивись на кістки, на свою жовту суху шкіру, а не на «уявний» жир - його просто немає.

2. Полюби їжу, спробуй їсти її з насолодою, і куштуй різні страви - у світі так багато смаків!

3. Веди щоденник харчування. Контролюй калорії і намагайся збільшувати їхню кількість - вони допоможуть тобі бути здоровою, мати красиві шкіру, волосся і нігті.

4. Зустрічайся з цікавими людьми, відволікайся від думок про себе - у кожному з людей є бездонний цікавий світ.

5. Не соромся того, що з тобою трапилося, говори про проблему, і вона піде.

© vk.com

Мені було важко і боляче - за дев'ять місяців хвороби я втратила здоров'я, всіх знайомих і навіть кохання, мене не впізнавали на вулиці і дивилися з жалістю. Не хотілося ні жити, ні навіть бути. Але за три місяці регулярної праці та контролю над собою, прийому гормональних препаратів і постійного спілкування з хорошими людьми, мені вдалося повернутися в форму.

Прийняти себе таку було непросто, і ще близько двох років я страждала від короткочасних спалахів хвороби. Головне, що я зрозуміла тоді - ніхто не застрахований від цього пекла, і якщо тобі «пощастило» в нього потрапити - треба набратися сил і вступити у відкритий бій з хворобою. Вона боїться свідомості, яку потрібно просто запалити. Тільки пам'ятай, що в цьому випадку в твоєму розпорядженні є лише останній сірник у коробці».

Підписуйся на наш Facebook і будь в курсі всіх найцікавіших та актуальних новин!

Читай також


Коментарі (21)

символів 999
  • Мадина 2 роки тому

    Анорексия рулит

    Прокоментувати Мені подобається
  • Вечно худеющая 2 роки тому

    Что ты думаешь об анорексии?
    Відповідь: Я просто хочу похудеть. Какая анорексия?

    Прокоментувати Мені подобається
  • Женя 4 роки тому

    Что ты думаешь об анорексии?
    Відповідь: Это страшно, но я е могу остановиться. Скоро пойду к психиатру, но это ведь не специалист по РПП, поэтому меня могут просто положить в психушку и кормить таблетками. Для хорошего лечения нужно уехать, а у меня нет денег и возможности.

    Прокоментувати Мені подобається
  • Гость 7 років тому

    У меня рост 157 см, вес 37. Это анорексия?

    Прокоментувати Мені подобається
  • Свет 7 років тому

    Не по наслышке знаю об анорексии и булимии. Прошла все круги ада... Месячных не было вообще, сначала год, после лечения еще год... И только благодаря моему теперь уже мужу я живу нормальной жизнью, вес вернулся в норму (рост 156 см, вес 46-47 кг), мне свысше дали шанс, и у меня двое детей. И только теперь я могу понять свою маму, которая плакала из-за меня. У меня подрастают две девочки, и не дай Бог, чтобы им что-нибудь подобное стукнуло в голову!Будьте здоровы и счастливы!!!

    Прокоментувати Мені подобається
  • Гость 7 років тому

    У всех разное представление о красоте. Мой рост 162 а вес 52. Но мечтаю весить 38. Так что не нам судить девочек-бабочек. Каждый сам выбирает свой путь и свои идеалы.

    Прокоментувати Мені подобається
  • Гость 7 років тому

    А мне кажется что анорексия это красиво. "Мужики любят когда есть за что подержаться"-фразу 100% придумали безвольные жирухи, мечтающие похудеть. Допустим при росте 158 см я хочу весить 38 кг, для меня это нормально...вобщем у всех разное мнение на счет аны и мии. Лично я люблю анорексию/булимию и стремлюсь к этой нестандартной красоте.

    Прокоментувати Мені подобається
  • Гость 7 років тому

    я вешу 47 килограмм. мой рост 160 санииметров. вот уже 3 месяца я не могу сесть на диету.я постоянно думаю о том, какая я жирная и что из-за этого у меня проблемы. я хочу бытьхудойхочубытьхудойхочубытьху дойхочу бытьхудойхочубытьхудойхочубытьху дойхочубытьхудойхочубытьхудойхоч убытьхудойхочубытьхудойхочубытьх удойхочубытьхудойхочубытьхудойхо чубытьхудойхочубытьхудой

    Прокоментувати Мені подобається
  • Гость 8 років тому

    девушки, которые говорят, что анарексия-это красиво. вы,что,тупые курицы??? вы с дубу рухнули, идиотки??? да эт не красиво, это страшно и отвратительно!!! если ты болеешь анарекией,значит, ты конченная эгоистка, которая думает только о себе и не думает о родных и людях, которых тебя любят. в моде анарексия никогда не будет. мучины любят, красоту, когда есть за что подержаться. всему надо знать свою норму. для своего роста, свой вес. при росте 166 меня вполне утраивает мои 53-55 кг. я прекрасно выгляжу. мне легко двигаться. у меня все замечательно. я стараюсь придерживаться правильно питания, но не ограничиваю себя так жестко. да че там говорить, дуры

    Прокоментувати Мені подобається
  • MartryANA 8 років тому

    Что ты думаешь об анорексии?
    Відповідь: Красиво, если ты не весишь 20-35 кг, а вот 38-40 очень даже

    Прокоментувати Мені подобається
Показати ще