TOCHKA.NET і forbeswoman розкажуть про те, чому українці терпимі до непрофесіоналізму.
...Як приємно бути власником істинно розкішної речі - тієї, що радує око не тільки з «лиця», але і «зі споду». («Лице» і «спід» є не тільки у одягу, але і в автомобіля, у крісла, у каблучки). От тільки такі речі в наш час трапляються все рідше. І не завжди тому, що виробничі потужності винесені в країни третього світу - це нічого не означає, оскільки і там системи менеджменту якості бувають різного ступеня строгості. А скоріше тому, що рушійна сила світу споживання - одноразові короткоживучі речі, до споживчих характеристик яких вимоги зовсім інші...
- [article section=""]45700[/article]
Ну, а в українській реальності - ще й тому, що ми як і раніше занадто терпимі до недоробок і ненав'язливого сервісу. У чомусь - тому що країна наша богоданна родом з СРСР, які б спроби не робили ми, щоб «відмити свої плями». І двадцять років тому мільйонам людей довелося вчитися займатися чимось зовсім не тим, до чого готували сім'я, школа і вуз. У чомусь - тому що наша система освіти видає «на-гора» щось середнє між напівфабрикатами і сировиною, та аж ніяк не належним чином підготовлених фахівців. А потім ними керують такі ж керівники-недоучки, у яких в ліпшому разі за спиною «мої університети», а в гіршому - ступінь МВА спирається на порожнечу замість стандартної середньої та вищої освіти.
Типове виправдання виглядає так - мало платять (лікарю, вчителю, прапорщику, офісному співробітникові). Тому лікар лікує хворобу, а не пацієнта. Учитель не прагне слави Песталоцці або Сухомлинського. Прапорщик приторговує тим, що має. Менеджер більшу частину робочого часу грає в пасьянс і міні-гольф, вдає з себе військового стратега або мачо в соцмережах, у найкращому випадку фліртує і перекурює з співробітницями. Кожен з них десь щось недопрацьовує, що в кінцевому підсумку кумулятивно перетворюється на великий загальнонаціональний Недороб.
І ситуацію не виправляє навіть невидима рука конкуренції на ринку праці. Тому що «летіла лопата, впала в болото: яка зарплата, така робота». І топ-менеджери, по суті, займаються тією ж імітацією бурхливої діяльності, що і їхні підлеглі - тільки іграшки у них дорожче. Тому що власники точно так же мало розуміють у сучасних методах управління та мотивації, як і найняті ними «наглядачі за капіталом». Тому практично в кожній професії і кожній галузі справді вартісних фахівців, яких передають одне одному за рекомендацією, вельми обмежена кількість.
Тобто можна з сумом констатувати, що в українському суспільстві за довгі роки виробилася абсолютна терпимість до непрофесіоналізму. Бо споживачам/клієнтам судитися з виробниками товарів/«надавачами послуг» при роз'їденій корупційною проказою судовій системі - собі дорожче. А значить, простіше змовчати, перетерпіти, тихо проклясти кривдника. Але не боротися.
До того ж часто у самого рильце в пушку, і сам у професійному завзятті і бажанні відточувати майстерність не помічений. І значить, легше пробачити чужу недоосвіченість і недостатній професіоналізм. Дуже кумедно останнім часом спостерігати, як «золота молодь», яку батьки допускають до управління сімейним бізнесом (зрозуміло, не з пересічних посад, а відразу в складі ради директорів), наймає підрядників із собі подібних, але калібром поменше. Те, що вони спільно встигають накоїти, розгрібає потім неабиякої чисельності рятувальна бригада з числа дорогих справжніх фахівців.
Чи є шанс розірвати цю стрічку Мьобіуса і зробити з неї шлях у світле майбутнє? Не знаю. Для цього треба навчитися поважати себе настільки, щоб не дозволяти собі халтурити, і замість цього трудитися тільки на совість. Але знаю, що інших варіантів для нашої економічної системи, що на ладан дихає, немає. Або ресурсоорієнтований експорт, або доведеться навчитися працювати краще, ніж країни третього світу. І не згадувати про європейців з так званих розвинених демократій, що нерідко дозволяють собі працювати «від паркану до обіду». Як казали древні римляни, quod licet Jovi, non licet bovi. Нам до цього ще рости і рости - як татові дядька Федора з Простоквашино до Матроскіна.
Ну а підвищення глобальної конкурентоспроможності економіки потрібно починати з підвищення якості трудових ресурсів. Тобто кожен має почати з себе. І, до речі, паралельно напружитися і постаратися вибрати депутатами Верховної ради не тих, хто заливисто співає, бадьоро бігає по морозу, постраждав від політичних репресій, вміє влучно стріляти з різних видів зброї. А тих, хто знає історію і вивчив її уроки, має достатній рівень загальної освіти, щоб зрозуміти побічний ефект тих чи інших пропонованих економічних і політичних новацій. Плюс, як я вже одного разу писала, значно більше цінує добру славу свого імені, ніж миттєву вигоду. Тобто людей, що мають потенціал стати професійними державними діячами (не плутати з держслужбовцями), а не популістів-демагогів, що професійно навішують громадськості макаронні вироби на вуха. Жити під владою дилетантів так само небезпечно, як лікуватися, вчитися і працювати у них же. Захист від дурня не спрацьовує...
...Зрозуміло, завжди знайдуться люди, які втішать себе маніпулятивним прислів'ям: «Титанік» побудували професіонали, а Ноїв ковчег - любителі». Але не треба плутати Божий дар з яєчнею. Ми живемо не в старозавітні часи, і манна небесна з неба не падає. Як не дається без зусиль і вміння писати тексти, будувати будинки, керувати бізнесом або державою. А значить? Чим довше суспільство залишатиметься в ілюзії, що не святі горшки ліплять, і можна на самому нахабстві та чомусь на зразок інтуїції займати в соціальній ієрархії місце вище своєї стелі компетентності, тим сумніше буде прозріння. Якщо буде кому прозрівати, зрозуміло.
Всі найяскравіші та найцікавіші новини дивися на головній сторінці жіночого порталу TOCHKA.NET
- багато корисної та актуальної інформації тут.
Підписуйся на наш Facebook і будь в курсі всіх найцікавіших та актуальних новин!
Коментарі