Шлюбне агентство. Хочу заміж за іноземця!

Хай би там що, але, згідно зі статистичними даними, палкі хлопці з Ізраїлю в пошуках наречених доволі часто відвідують Херсонську й Одеську область. А щасливими подругами американців, іспанців, жителів Туреччини та Німеччини найчастіше стають уродженці Донецької та Харківської областей. Чому? Залишімо це питання соціологам, а самі поговорімо з професіоналами-практиками. На наші запитання відповідає директор міжнародного шлюбного агентства MissUA Анна Зварич: (www.missua.net):

- Анно, на шлюбному ринку, як і на будь-якому іншому, завжди є небезпека натрапити на людей із не дуже чистими намірами. Українські ЗМІ рясніють оповідями про зниклих безвісти дівчат, які поїхали до нареченого, відібраного шлюбним агентством. Як убезпечити себе?

– На жаль, я не можу дати абсолютно чітких критеріїв для відсівання шахраїв від чесних людей уже на першому етапі. Можу дати кілька порад, але не більше. Ми ж не Інтерпол, на жаль…

По-перше, не зв’язуйтесь з агентствами, у яких немає офісу. Таких «невловимих» в Україні зараз чимало. Відсутність конкретної адреси – це перше, що має насторожити дівчину.

Друге – оцініть сайт. Якщо у його вікнах висять дуже відверті (аж вульгарні) фото… Мета роботи стає зрозуміла навіть непрофесіоналам.

Третє – оцініть методи роботи. Я не радила б усерйоз розраховувати на агентство, яке приймає фото й анкети електронною поштою або звичайною поштою. Запевняю вас: для ефективної роботи особистий контакт із потенційною нареченою необхідний. Це потрібно як нам, так і клієнтам. Нам – бо ми несемо певну відповідальність перед потенційними нареченими. Це питання нашого іміджу, престижу. Ми обов'язково перевіряємо документи дівчини: дивимося, чи відповідає заявлений нею вік фактичному, чи не заміжня вона. Звіряємо фото. Так-так, не усміхайтеся: бажання дівчини прикрасити себе іноді заводить її надто далеко, аж до надання чужих фото. І як нам потім дивитися в очі чоловікові, який перелетів через океан, а побачив зовсім не те, що ми йому показали? Це питання нашої відповідальності, тому ми працюємо тільки з тими дівчатами, які можуть прийти до нас (або в наші іногородні філії) особисто.

- А які фото треба принести?

- Ви маєте на увазі рівень їх скромності? Жодної вульгарності! Ми не беремо фото, на яких дівчина – в оточенні дуже веселих друзів, або – що ще гірше – з пляшкою в руках. Іноді беремо пляжні фото, але якщо вони – живі, а не демонстрація тіла. Якщо принесені дівчиною фото здаються нам невдалими, ми влаштовуємо фотосесію. Зазвичай на вулиці, при природному освітленні, в природних умовах. На фото повинна бути людина, а не зображення!

- Одержавши « членський квиток» вашого агентства, дівчина одержує доступ до бази наречених і вибирає сама?

– Ні, ми відмовилися від цієї практики кілька років тому. Чоловік за своєю суттю – мисливець, і вкрай рідко відповідає на листи дівчат, які вибрали його першими. Ми розміщаємо фото й анкету дівчини на нашому сайті та сайтах наших партнерів. Наша партнерська мережа охоплює практично всі країни Європи, Америку. Можете не сумніватися – наречену побачать!

Якщо чоловікові дівчина сподобалася, він пише нам і ми допомагаємо налагодити спілкування: якщо потрібно – перекладаємо листи, допомагаємо порадами.

- А де відбувається перша зустріч?

– Як правило, в Україні. Принаймні ми дуже наполягаємо саме на такому варіанті. Ми беремо на себе всі організаційні турботи – зустрічаємо потенційного нареченого, допомагаємо з поселенням. Не залишаємо дівчину без консультаційної допомоги: заходів безпеки все-таки дотримуватися потрібно.

- А що, трапляються складнощі?

- Рідше, ніж з українськими чоловіками, але трапляються. Але скажіть, будь-ласка, як повинен поводитися чоловік, якщо дівчина на першій же зустрічі пізно ввечері погоджується зайти в його номер? Це абсолютно інтернаціональний сигнал про те, що дівчина згодна на багато чого і чоловік поводиться відповідно. Щоправда, хлопці, які приїжджають сюди, не забувають, що вони в чужій країні, й слово «поліція» діє як протверезний душ, але все-таки...

- А чи перевіряєте ви потенційних наречених на благонадійність? А що як вони збоченці або формують штат гарему?

– Ми не маємо права перевіряти документи. Навіть паспорт громадянина іншої країни для нас недоступний. Це – функція силовиків. Але ми розуміємо, що в певній мірі відповідаємо за долю наших клієнток і робимо те, що можемо. По - перше, ми налагодили тісні взаємовідносини с закордонними шлюбними агенствами. Вони мають змогу перевіряти своїх співвітчизників.  Громадяни Канади й Америки взагалі дуже «прозорі» – закон цих країн зобов'язує їх заповнювати спеціальну анкету, де є відомості про найбільш незначні їхні провини, аж до паркування в неналежному місці. Тож про цих громадянах ми, завдяки партнерам, знаємо абсолютно все: місце роботи, чи був одружений, чи є діти. З європейцями складніше – вони таких анкет не заповнюють. Але скажіть, хіба не буває випадків, коли українська дружина через п'ять років після укладення шлюбу дізнається, що в її чоловіка є судимості, діти? Усе буває, правда?

Другий кордон безпеки - це вартість наших послуг для чоловіків. У нас вона досить висока. Завдяки цьому ми відсіюємо людей з несерйозними намірами та шахраїв. Навіщо витрачати немаленькі гроші, якщо існує величезна кількість агенств, які працююють за значно менше винагородження? Так, через високу вартість ми втрачаємо кількість, але завдяки ж цьому у нас є обгрунтована можливість пишатися якістю.

- Із яких країн найбільше заявок на українок?

- На жаль, наші жінки протягом багатьох років створили собі такий імідж, що іноземці почали побоюватися наших співвітчизниць. У Європі, наприклад, у відповідь на зізнання про громадянство можна запросто почути: «Ціна тобі – 20 євро!». Образливо? Але це ж не на пустому місці! Ім'я «Наташа» стало синонімом слова «повія», й італійська поліція із цифрами в руках доводить правомірність цього! Порядні українські жінки бояться обману, закордонні наречені ризикують, повірте, не менше!

Кілька років тому Україна переживала бум попиту на наречених. І що? Приїхавши до чужої країни й одержавши через кілька років посвідку на проживання, українки нерідко заводили собі коханців, кидали чоловіків задля багатшого претендента якщо не на руку, то на тіло.  Результат – «різке падіння рейтингу», кажучи мовою політиків.

Але хай би там що, а попит є! Дуже активні й мобільні американці: рішення про те, що настав час знайомитися, вони нерідко приймають, обмінявшись двома-трьома листами. Європейці довго придивляються, спілкуються через інтернет, просять фото та відео. Такий менталітет, нічого не вдієш!

- А який віковий ценз наречених?

– Найбільш запитані – від 24 до 35 років. Молодші, як правило, попитом не користуються: у голові ще вітер, освіти немає тощо. Старші випадають, оскільки з роками втрачають мобільність – гірше звикають до нової країни, є складнощі з мовою тощо.

- Діти – велика перешкода?

– Ви знаєте – так. Але українські чоловіки не дуже охоче йдуть на такі шлюби, оскільки «зайвий рот», тоді як в іноземців інші мотиви. Річ у тім, що колишні чоловіки нерідко через звичайне, м'яко кажучи, «на зло» не дають дозволу на виїзд дитини із країни. Або вимагають грошей. Уявіть: чоловік на пошук і знайомство з жінкою витратив сили, час, гроші. Можливо, покохав… І несподівано все валиться! Іноземці намагаються стелити соломку завчасно…

- Анно, а яка вартість ваших послуг?

– Для дівчат – безкоштовно. Ми заробляємо на наречених. Вони оплачують усі наші послуги з перекладу листів, організації зустрічі тощо. Тож ласкаво просимо всіх дівчат до нас! Повірте – рука в нас легка!

Підписуйся на наш Facebook і будь в курсі всіх найцікавіших та актуальних новин!