Мода, яка рятує. Чотири історії українців, які пережили ДТП

Учасники соціального перформансу Safe Fashion, що актуалізує тему безпеки на дорозі, розповідають особисті історії – про користь одягу, який допомагає пішоходам "світитися", карму, тротуарні ілюзії та небезпечні пуховики темних кольорів.

Саме цієї хвилини тисячі українців порушують правила дорожнього руху. Проскакують на червоний, ігнорують дорожні знаки чи перебігають дорогу у непризначеному для цього місці – без наслідків. Іншим навряд чи пощастить. Трагічна статистика: за перші сім місяців 2019 року в Україні сталося понад 4000 ДТП з пішоходами. У них загинуло 577 людей.

Вересневого вечора телеведуча Уляна Пчолкіна, режисер Влад Кочатков, культурна менеджерка Маріанна Факас і маркетолог Дмитро Джеджула перетинають дорогу поблизу "Мистецького Арсеналу". Грубо порушують правила, але роблять це навмисно, під прицілом телекамер і за підтримки поліції, яка пригальмовує рух автівок.

Ця четвірка – учасники соціального перформансу. Вони презентують речі зі світловідбивними елементами, пошиті за ескізами кращих молодих дизайнерів під час конкурсу Safe Fashion – спільного проєкту Rozetka та Ukrainian Fashion Week. Вони демонструють, як небезпечно навіть на пішохідному переході переписуватись із колегами, втрачати пильність чи просто бути невидимими для водіїв.

Нині кожен із учасників перформансу – зразковий учасник дорожнього руху. Не дивно, адже серед тих, хто вижив у ДТП, рідко трапляються охочі пережити такий досвід знову.

Пасажирка мотоцикла з коляскою

"Будьте видимими", – порадила б я пішоходам і велосипедистам"

Уляна Пчолкіна, каратистка, телеведуча і громадська активістка

"Я зламала хребет", – моя перша думка після ДТП. Не відчувала ніг, не могла підвестись. У мене були базові медичні знання, і я одразу зрозуміла, що маю складне ушкодження спини.

Аварія трапилася чотирнадцять із половиною років тому. Але я пам’ятаю все так, наче це сталось учора. Я – пасажирка мотоцикла з коляскою, ми з водієм тверезі, їдемо на середній швидкості. Єдиний, хто напідпитку, – власник мотоцикла. Ми посадили його в коляску і мали довезти додому, щоб він у такому стані не сідав за кермо.

Емоції накотилися потім. Спочатку ж, попри сильний біль, я зберігала спокій. Приїхала швидка. Медики спробували надати мені допомогу, але зробили тільки гірше, повертаючи мене в різні сторони, – хребці розлетілися на друзки і ще більше пошкодили спинний мозок. Тому зараз ситуація така: я не можу ходити, пересуваюся за допомогою колісного крісла.

Аварія сталась за два тижні до вступних іспитів на акторський факультет. Університет імені Карпенка-Карого був моєю мрією. Я розуміла, що віддаляюся від неї, але до останнього не приймала цього: "Давайте швидше робити операцію! У мене ж вступні скоро!"

Головний урок із цієї історії – слухати серце. Було передчуття, що не треба сідати. Але я фаталістка: так, мабуть, мало статися. Я жива, зі мною все добре, я при пам’яті. Я навчаюся, я заміжня, у мене купа занять і професія, яку я люблю. Я допомагаю іншим людям, які потрапляють в таку ситуацію, впоратись із психологічною травмою, фізично навчитися обслуговувати себе, рухатися далі і вірити в свої сили. Може, в цьому моя місія? Може, я маю пересуватися на візку, щоб інші бачили, що не все так погано?

"Будьте видимими", – порадила б я пішоходам і велосипедистам. Я працюю в громадській організації "Група активної реабілітації", і наша аудиторія – люди, які отримали травму спинного мозку. Переважна більшість із них постраждали саме в ДТП.

Світловідбивна стрічка – це красиво. І безпечно. Є дослідження, які показують: відбивну поверхню водій побачить набагато раніше, ніж самого пішохода. Тому я би радила користуватися брелоками чи браслетами, які відбивають світло. Наприклад, мене робить видимою спеціальна стрічка на візку. Ще я ношу одяг з елементами, які відсвічують, та спеціальний браслет для нічного пересування, що світиться від руху руки.

Окрема тема – діти на дорозі. Я – водійка, і мене дуже засмучує, коли за сто метрів до пішохідного переходу дорослі кидаються мені під колеса. Діти дивляться і повторюють за ними.

Одного разу мама з візочком вирішила перебігти дорогу в недозволеному місці. Вона штовхала його поперед себе, просто мені під машину. Я відчинила вікно і кажу: "Слухай, якщо набридло жити, сама йди, нема чого дитину під колеса кидати!" І ще кілька ласкавих додала. Розумію, що водій має бути уважним. Але дві тонни заліза не зупиняться, як укопані, за секунду. Навіть суд доведе, що я не винна, і я не сяду, і навіть не платитиму штраф. Як із цим жити далі?

Пасажир автомобіля

"Потрібно перестати стрьоматися яскравих речей"

Дмитро Джеджула, маркетолог

Був насичений літній день: ми закінчили справи в Івано-Франківську після сьомої вечора. Напевне, можна було виїхати до Києва наступного дня, в суботу зранку. Але субота – останній робочий день перед довгими вихідними, на неї було заплановано мільйон різних заходів. Ми поспішали.

Пригадую, я сидів по діагоналі від водія. Крім нас, у машині було ще два пасажири. 19 серпня 2006 року приблизно опівночі я зателефонував батькам і нареченій, потім заснув на задньому сидінні. Прокинувся на лікарняному ліжку – за місяць.

Найбільш імовірно, водій заснув. Стався удар по правому борту. У водія – переломи і синці. Колега, який сидів за ним, отримав струс мозку. У мене була відкрита черепно-мозкова травма, я впав у кому. Місяць у реанімації: мені заново зібрали щелепу і перенісся, пришили вухо. Годували через трубочку, постійно кололи седативні. Коли дія препаратів трохи ослаблювалась, я починав щось розуміти.

Про те, що мій колега Андрій помер, я дізнався набагато пізніше. Лікарі заборонили мені користуватися гаджетами. Але, звісно, щойно я приїхав додому, то знайшов захований мамою телефон і почав дзвонити колегам. Зателефонував Андрієві, а слухавку взяла якась жінка: "Він не може говорити". Потім я набрав свого асистента. Відповідь: "Андрій у відпустці". Лікарі ще три тижні не дозволяли, аби мені розповіли правду.

Поспішати треба мудро – ось мій висновок. Якщо не брати до уваги кармічні історії, то нас підвели бізнес-поспіх і бажання зробити більше за менший проміжок часу.

Коли ти знаходишся на дорозі, будь більш уважним до незнайомого простору, – це перше, що я порадив би кожному. Сучасна проблема – фрагментована увага, коли ми наче й тут, але не зовсім, тому що в месенджері сидимо або стрічку новин гортаємо. Часто зустрічаю людей, які переходять дорогу і водночас дивляться на екран смартфону. При цьому вони ще можуть штовхати дитячий візочок. Трапляються і водійки, які за кермом підфарбовують губи. Коли ми на дорозі, слід розуміти взаємну відповідальність – тих, хто їде, і тих, хто йде.

Ніхто не вимагає носити з собою шахтарський ліхтарик. Достатньо хоча б перестати стрьоматися яскравих речей. Я люблю яскравий одяг і аксесуари: наприклад, маю помаранчевий рюкзак, жовту куртку італійського моряка, светри лососевого або рожевого-вирви-око відтінків, а на моїй біговій куртці Saucony є світловідбивні елементи. Соціологи назвали б мене "статистичним викидом". Бо улюблені кольори наших людей в одязі – чорний та сірий. Нескладно уявити: темної грудневої ночі у чорному пуховику і чорних джинсах якийсь юнак переходить дорогу, читаючи щось на чорному смартфоні, а на нього за кермом чорної автівки рухається не надто уважний водій, що пише повідомлення в месенджері.

У проєкті Safe Fashion у мене був зухвалий образ. У повсякденному житті я дотримуюсь класичного стилю, адже працюю у компанії, де доволі суворий корпоративний дрес-код. Тому я чекаю, коли відомі бренди створять фетровий капелюх зі світловідбивними елементами. Я б із задоволенням такий носив.

Безпечний одяг має стати модним. Safe Fashion привернув увагу людей небайдужих і прогресивних. А що робити з переважною більшістю у сіро-коричнево-буро-зелених пуховиках? Показувати їм, що "видимі" матеріали – це хайпово, модно. Важливо, аби відомі бренди частіше з цим працювали, тоді безпечною модою зацікавиться і масовий ринок. І тоді це спрацює – заявляю вам як маркетолог.

Велосипедистка

"У сучасному міському просторі ти як на полі бою"

Маріанна Факас, культурна менеджерка

Двічі я потрапляла в ДТП, і обидва рази стояла на тротуарі. Щоразу – посеред білого дня через неуважність та некваліфікованість водіїв. Люди, які пережили подібне, підтвердять: коли трапляється аварія, ти сам не свій, відчуваєш себе маленькою краплинкою у вирі обставин. Усе твоє життя і плани вмить руйнуються.

ЧИТАЙ ТАКОЖ:

Підкорила всіх: Меланія Трамп в сукні Prada і човниках Manolo Blahnik

Я вдячна цьому досвіду. Тепер я точно знаю: розраховувати потрібно лише на себе. І кожної хвилини пам’ятати: слід бути обережним. Навіть якщо ти на сто відсотків ні в чому не винен, скоріш за все, порушники уникнуть покарання, як було в моїй ситуації, а тобі доведеться самому піклуватися про свою реабілітацію та жити з наслідками травм.

Я за те, щоб максимально "світитися". По Києву майже завжди пересуваюся велосипедом, на мені максимальна кількість світловідбивних елементів і блималок.

Коли мені запропонували участь у соціальному перформансі, я саме придивлялася, де купити світловідбивну тканину. Я – мама восьмирічної доньки, і мені важливо, аби на дорозі вона була в безпеці. Дуже хочу пошити їй і собі "видимі" дощовики.

У сучасному міському просторі ти як на полі бою. Небезпека чигає на тебе, навіть якщо ти пішохід і просто стоїш на тротуарі. Мені дуже сподобався безпечний одяг з показу Safe Fashion, а найбільше – алегорія, яку провів у моєму образі дизайнер. На мені був світловідбивний жилет, який за формою нагадує захисний жилет від куль.

Пішохід

"Жахливо, коли пішохід одягається в чорне"

Влад Кочатков, режисер

"Чому мене збили на зебрі?!" – перше, що промайнуло в голові. Того похмурого літнього вечора я спокійно переходив дорогу в районі мосту, біля складного розгалуження. Водій не розрахував швидкість, його занесло, і боковою частиною автівки він ударив мене. Я відлетів на два метри. Водій одразу підбіг до мене, почав мацати, перевіряти, чи все добре, чи цілий. Я лише пальцем покрутив біля скроні: як можна збити людину на переході?

Завжди дивитись по сторонах – ось чому навчила мене ця історія. Не переходьте, якщо не впевнені, що машина вас пропустить. Помітили авто збоку – зупиніться і пропустіть. Я ж бачив ту автівку! Але впевнено переходив, бо думав, що вона зупиниться.

Жахливо, коли пішохід одягається в чорне і вночі переходить дорогу. Як водій я з цим часто стикаюся і щоразу хвилююся: я ж міг не помітити, не встигнути загальмувати. Обов’язково одягайте фотокатоди або якісь елементи, які покажуть, що ви є на дорозі.

Під час перформансу Safe Fashion я дефілював в образі від Софії Русинович. Це справді безпечна мода, адже кожен елемент робить тебе видимим. Мені сподобався увесь образ, а особливо гольф. Нитки, з яких він сплетений, відбивають світло. Це дуже стильна річ. Я б хотів додати її до свого гардеробу.

Також ти можеш подивитися кращі вбрання премії Еммі 2019.

ЧИТАЙ ТАКОЖ: