Що таке сепарація або Навіщо батьки псують життя власних дітей

Іноді батьки, намагаючись дати своїй дитині все, тільки псують їй життя. Як і чому це відбувається? Тему розбирає гештальт-терапевт Ігор Погодін.

У сучасному суспільстві є дуже важлива проблема. Стосунки батьків і дітей часто вибудовуються так, що в дорослому віці ці самі діти змушені звертатися за допомогою до психотерапевтів. І мова не тільки про погані стосунки. Часто, навпаки, батьки, намагаючись зробити дітям краще, псують ситуацію.

Щоб цього не відбувалося, я вважаю, що молоді батьки повинні знати, що таке сепарація. І в цілому частіше цікавилися темою правильної побудови стосунків з дітьми.

Сепарація — це в першу чергу відділення. Можливість дати дитині жити своїм життям і відчувати себе окремою особистістю. Самостійною людиною.

Мене часто запитують: кому потрібна психотерапія? Жартуючи, я відповідаю: всім, у кого були батьки. Але справа в тому, що жарти тут тільки частка.

Одного разу я зрозумів просту, але не дуже важливу річ: як би не старалися батьки і як б не виховували своїх дітей, вони все одно зіпсують їм життя.

Можна любити дитину всією своєю душею, навіть з люттю.
Можна давати дитині все, що необхідно для становлення.
Можна оберігати від усього до 25 років.
Можна, навпаки, тримати дистанцію, щоб дитина відчувала себе самостійною, знаючи, що таке сепарація.

Що б ви не робили, це неминуче. Дітям все одно буде необхідна психотерапія.

Основні проблеми в глибокій комунікації батьків і дітей

1. Нарцисичне розширення

Уявімо молодого середньостатистичного батька. Чоловік живе своє життя, працює, чогось прагне. І у нього щось виходить, а щось ні. Ну, наприклад, в дитинстві він мріяв стати професійним футболістом, але через травму так і не зміг реалізуватися в цьому напрямку.

Коли у нього з'являється син, він раптом виявляє в собі бажання, щоб його дитина теж стала футболістом. Тут відбувається одна з найпоширеніших проблем: батько хоче, щоб дитина реалізувала те, що не вийшло у нього.

Звичайно, можливо, бажання тата і сина в цьому випадку збігаються. І це чудово. Якщо вони збігаються насправді, а не так здається.

Я вважаю, що людина по-справжньому дорослішає тоді, коли вона починає робити те, що їй важливо. Навіть якщо мама і тато проти цього і не розуміють захоплень і цілей своєї дитини.

Коли батьки хочуть, щоб діти реалізували їх цілі — вони роблять дітей заручниками ситуації. І іноді ці ситуації починають набувати трагічних форм.

2. Завищені очікування

В середині минулого століття поняття успіху стало не просто модним, а й життєво необхідним в суспільстві. Тенденція зберігається і навіть посилюється в наш час. Звичайно, кожен батько хоче, щоб його дитина була успішною. Але головне питання в тому, чи хоче цього сам дитина.

Іноді це бажання веде на другий план головні питання:

Які страхи є у дітей?
Що болісно для них?
Чого по-справжньому хочуть діти?
Кого вони насправді люблять?

Токсична суміш завищених очікувань і втрати чутливості до ключових питань змушує дітей просто бігти по життю до результатів. І не отримувати задоволення від самого життя. Можливо, в 30-40 років вони зіткнутися з кризою середнього віку. І це буде добре. Тому що тут людина замислиться: "Ні! Це не те, чого я хочу насправді".

Але уявіть людину, яка все своє життя біжить за цими результатами, виконуючи бажання батьків, і в 75 років усвідомлює, що жила даремно. Довгий час я вивчав проблему суїцидальної поведінки. І саме такі люди знаходяться в зоні ризику. Тому що таку втрату можливості в їх житті вже ніщо не може компенсувати.

3. Егоїстична природа відносин батьків і дітей

Тут і потрібно глибше розібратися, що таке сепарація. У нашому суспільстві прийнято думати, що хороші батьки — ті, хто постійно жертвують собою. Насправді таким чином ми реалізуємо власні егоїстичні потреби і очікування. І краще тримати їх у свідомості, ніж за ії межами.

Наприклад, ми хочемо, щоб діти нами пишалися. Намагаємося дати їм все, щоб бути хорошими в їхніх очах. А тепер уявіть, що батьки настільки захопилися цим прагненням, що вирішують повністю поховати своє життя, аби їх дітям було добре. Тільки подумайте, в якому боргу перед ними виявляються їхні діти.

Самі того не розуміючи і не бажаючи, все життя батьки транслюють дітям думку: "Ви мені тепер винні!".

У моїй живій програмі по гештальт-терапії, де ми працюємо особисто в групах, був дуже цікавий випадок. Одна зі студенток виросла в багатодітній родині без батька. Мати виростила 6 чоловік і підняла на ноги. Коли діти виросли, вона поставила їх перед фактом: "Тепер за те, чим я пожертвувала у своєму житті, щоб допомогти вам стати такими людьми, кожен з вас буде віддавати мені 10% свого доходу".

Дуже дивна ситуація, правда? Але суть в тому, що це набагато краще, ніж якби мати просто говорила, як їй було важко це зробити, і що їй нічого не треба взамін.

Ці діти повинні були б їй не 10% від доходу, а все своє життя. Вони виявилися б в неоплатному боргу.

Якщо чоловік і жінка хочуть бути хорошими батьками — це нормально. Погано, якщо вони прагнуть стати ідеальними і відмовляються від сепарації, намагаючись уберегти дитину і зробити їй краще.

На своєму YouTube-каналі Ігор Погодін регулярно в подробицях розбирає відносини батьків та дітей. Переходьте.

Нещодавно ми писали про те, що таке бебі блюз, коли він проявляється і чи можна його уникнути.

ЧИТАЙ ТАКОЖ: