Коханка Хуссейна зізналася у фатальній пристрасті до диктатора

Уривки з цієї книжки передрукували багато видань світу, опублікували на багатьох блогах. Невеликими цитатами або у точному переказі ми теж наводимо історію цієї жінки.

Вони познайомилися в 1968 році

Парісулі тоді було 16, Саддаму - 30. Ось як описує Парісула момент зустрічі:

«У цей момент до салону увійшли гості. Троє чоловіків. Один одразу мене зацікавив. Одягнений він був дуже елегантно: синій шовковий костюм і білосніжна сорочка. Саддам Хусейн. Але насамперед я звернула увагу на його очі. Ніколи я не бачила таких незвичайних очей. Старовинне срібло, червоне золото. Його очі блищали, як метал.

За секунду я сказала йому:

- У вас очі, як у звіра. Такий холодний погляд.

... Моя відвертість його розвеселила, мабуть, оскільки він звик до того, що всі навколо його бояться ... »
Цієї ж ночі юна дівчина стала коханкою Саддама. Що це означало для мусульманської жінки? За всіма канонами – страшенну ганьбу, а для неї ще й вічну небезпеку для життя.

Парісула розуміла, що грає зі смертю

Дуже багато наближених до Саддама людей зникали, будучи застреленими просто в його кабінеті, помирали «від раку», гинули в автомобільних катастрофах або під тортурами, просто зникали. Багатьох жінок диктатора спіткала та сама доля. Але у Парісули було своє, особливе, місце в житті Саддама:

«Часто я ставлю собі запитанням, чому залишилася живою, тоді як безліч людей із найближчого оточення Саддама загинули, - зізнається Парісула. - І я, як і раніше, не знаю, що в мені тоді привернуло увагу Саддама. Напевно, у його світі я була єдиною людиною, яка не боялася бути собою в його присутності».

- Я і Саддам були такі близькі, як можуть бути близькими чоловік і жінка, - пише Парісула. - Ми знали кожен сантиметр тіла одне одного. І ми пристрасно жадали одне одного. Бажання було таким потужним, що мене це лякало. Здавалося, у світі не було нічого більш природного, ніж залишитися з Саддамом на ніч. І ви не уявляєте, яких зусиль мені вартувало піти від нього наступного ранку».

«Мене зневажали всі»

«Я була коханкою кривавого диктатора, якого боялися всі. І все, що вони могли, це мовчки мене зневажати. Ніхто нічого не коментував. Іноді я розмовляла про це з Саддамом.

- Навіщо я тобі? - питала я. - Чому ти не даси мені спокою?

Такі запитання можна було ставити тільки тоді, коли Саддам був у хорошому настрої і хотів говорити. У відповідь, якщо Саддам відгукувався, я завжди чула:

- Ти квітка, яку я зірвав і яка належить тільки мені».

«Пригадую, як одного разу я завела розмову про інших жінок у його житті, в існуванні яких у мене не було жодних сумнівів. Саддам сидів у кріслі, я балакала і балакала, і зненацька він вихопив з кобури револьвер і вистрілив у стелю. Боже милостивий! Я так злякалася, що подумала, що помру. Знову постріл! І знову. Тричі поспіль.

- Закрий рота, шакра!

... Наступного разу він не стріляв би в стелю - він просто вбив би мене».

Пристрасть Парісули стала фатальною для її чоловіка і дітей

Так, Парісула вийшла заміж, стала матір'ю. Але Саддам не випустив її зі свого поля зору. Про те, що все майно її чоловіка конфісковане на користь держави, Парісула дізналася з телебачення. Через якийсь час після цього вона була доставлена до Саддама. І роман закрутився з новою силою:

«Йому подобалося грати. Наприклад, я могла підбігти до нього та кинутися в обійми, щоб він підняв мене на руки; або я тікала від нього по саду, поки він не ловив мене і кидав на землю, і ми обоє не починали сміятися, як діти. Я могла зіштовхнути Саддама в басейн і запустити м'ячиком йому в голову. Мені це було дозволено... Коли інші, почувши фразу «Я Саддам», падали на коліна, я могла, не моргнувши оком, сказати:

- То й що, що ти Саддам?! А я Парісула!
Це його теж тішило »

Син Саддама жорстоко згвалтував Лізу - доньку Парісули

І читати про це моторошно. У стосунках між Саддамом і Парісулою була незрозуміла за потужністю близькість між чоловіком і жінкою. А донька Парісули була жорстоко згвалтована. Читати без жаху про те, що довелося в ті дні пережити матері та доньці, неможливо...

Парісулі вдалося втекти

Своїй найближчій жінці Саддам часто казав: «Ти помреш раніше за мене, оскільки до самої моєї смерті ти не належатимеш жодному іншому чоловіку». Але в 2004 році Парісулі вдалося втекти з Іраку та переправити на свободу своїх дітей.

І два роки по тому саме вона пізнала тіло людини, у якої було безліч двійників. Крім Парісули, зробити цього не зміг ніхто ...

Унікальна історія унікальної жінки?

Не тільки. У спогадах Парісули є дуже знакові слова:

«Я була лише жінкою в чоловічому світі, а жінка повинна завжди думати про наслідки своїх вчинків. В арабському світі завжди так: навіть якщо помилки припускається чоловік, за неї відповідає жінка».

Але хіба тільки в мусульманському? Хіба ми, слов'янські жінки, не схильні так само приносити своє життя в жертву чоловікові? Чому серед нас так багато жінок, які живуть з чоловіками, які їх б’ють? Чому ми живемо з тими, кого не кохаємо та навіть не поважаємо?

Хто так міцно, практично навічно, сформував мало не в усіх жінок світу ретельно замаскований комплекс рабині, готової апріорі визнавати перевагу чоловіка? Чому поняття «щастя» та наявність поруч із нами хоч якогось чоловіка злилися так міцно? У Парісули була хоч би пристрасть, всепоглинаючий тілесний зв'язок із чоловіком, в обіймах якого вона почувалася щасливою. Чи є хоч би це у деяких жінок, які живуть зі своїми чоловіками задля... Задля чого?