Із чого починається старість

Цей текст як виняток ми взяли з соціальної мережі «Вконтакте» – надто вже він приваблює своєю чистотою та щирістю.

Ми просимо пробачення у наших читачів, які вже звикли, як ми сподіваємося, до чіткої практичності наших матеріалів. Але іноді навіть найрозумніші, найконструктивніші поради пасують перед «просто казкою», яка зачіпає в душі дуже тонкі струни і залишається з тобою назавжди. Прочитай цю оповідь!

«На одній із лекцій я раптом відчула легкий дотик до свого плеча. Озирнувшись, побачила маленьку зморщену бабусю, яка так відкрито мені усміхалася, що мимоволі усмішка з’явилася і на моєму обличчі.

- Привіт, красуне, мене звати Роза і мені 87 років, – сказала вона. – Можу я присісти поруч? Я усміхнулася й посунулася, щоб поступитися їй місцем.

- Певно, що так, сідайте. Можу я поцікавитись, що привело вас в університет у такому юному віці? – мені зненацька захотілося жартувати.

- Я тут, щоб зустріти багатого чоловіка та народити йому купу дітей, – підморгнувши мені, парирувала бабуся.

- А якщо серйозно?

Роза подобалася мені дедалі більше і мене дуже зацікавили мотиви появи тут цієї доволі немолодої жінки.

- А якщо серйозно… Я завжди хотіла здобути вищу освіту, і ось я тут, – відповіла Роза.

Після лекцій ми вирушили до студентської їдальні й разом пообідали. Із цього дня ми протягом трьох місяців обідали разом. Роза стала душею компанії майже всіх студентських тусовок. Усі студенти охоче спілкувалися з нею, жодного разу не висловивши своєї ворожості.

Наприкінці семестру ми запросили її виголосити промову на випускному вечорі. Коли вона йшла до трибуни, листки зі шпаргалками випали з її рук. Зніяковівши, Роза спробувала підібрати їх, але зібрала не всі листочки.

- Перепрошую, я стала такою неуважною. Заради чоловіка я кинула пити пиво, тому від віскі я п'янію значно швидше, –  пожартувала вона.

– Я вже не зберу шпаргалок, тому дозвольте мені просто сказати, що я думаю.

Поки вщухав сміх, вона прокашлялася і почала свою промову:

- Ми перестаємо грати, бо ми дорослішаємо. Ми дорослішаємо, тому що перестаємо грати. Є лише кілька складових вашого успіху, молодості та щастя. Ви повинні усміхатися та кожен день знаходити щось смішне у житті. Вам необхідна мрія. Коли ви перестаєте мріяти, ви помираєте.

Навколо нас стільки людей, які мертві, і вони навіть не здогадуються про це! Є величезна різниця між старінням і дорослішанням. Немає нічого складного в тому, щоб стати старшими. Нам не потрібен талант або дар для того, щоб постаріти. Дар у тому, щоб відкрити в змінах нові можливості для себе.

Не шкодуйте ні про що! Старі люди зазвичай не шкодують про зроблене, вони переживають про те, чого не встигли зробити. Бояться смерті тільки ті, у кого є багато жалю.

Закінчивши свою промову фразою «з повагою, Роза», бабуся повернулася на своє місце. Ми всі мовчали, усвідомлюючи почуте.

Через рік Роза здобула вищу освіту, про яку вона так довго мріяла. А ще через тиждень вона тихо померла уві сні. Понад дві тисячі студентів прийшли на її похорон. На згадку про те, що ця маленька світла жінка навчила їх бути тими, ким вони можуть і хочуть бути.

Запам'ятайте: старіння неминуче. Дорослішання – вибіркове.