Фахівці з сімейних проблем стверджують, що в переважній більшості випадків цими високими словами жінки прикривають своє боягузтво…
Ми розмовляємо з психологом Веронікою Вікторівною Малкіною:
– Вероніко Вікторівно, чи варто зберігати шлюб «задля дітей»?
– Сім’ю можна зберігати тільки задля кохання. Допоки жива хоч би його тінь – боріться! Шукайте шляхи назустріч одне одному. Якщо ж кохання померло, а на його місці давно вже поселились образа, неправда, взаємні докори, а то й голосні скандали… Не прикривайтеся фразою «задля дітей», це негідно!
– Але чому ж? Дуже багато жінок готові принести своє щастя в жертву дітям.
– Щоб через 10-15 років сказати їм про це? Обвинуватити їх у власному невмінні, небажанні бути щасливою? У своєму боягузтві, зрештою? Дитина потребує не жертв, а любові! І прошу не плутати це з напівістеричними притисканнями дитини заплаканою мамою.
Дитині потрібна стабільна, чиста атмосфера любові. Чи одержує вона це в нещасливій сім’ї? П'яний батько, побита мама навіть не обговорюються. Моє глибоке переконання: жінок, які зберігають таку сім’ю «задля дитини», треба судити… За сприяння нанесенню дитячій душі особливо тяжких каліцтв.
Мені доводиться розмовляти з дітьми, на чиїх очах п'яний батько бив маму. І я, попри мою 30-річну практику, досі не знайшла ліків, які могли б повністю залікувати дитячі рани. Усе відходить на глибокий підсвідомий рівень, покривається шрамами, які нестерпно «болять» уже у власних сім’ях.
Але чи значно кращі ті сім’ї, в яких мама всю ніч стоїть біля вікна, чекаючи чоловіка-бабія, а потім удає, що все гаразд? Де такій жінці взяти сил для того, щоб любити свою дитину, щодня «поливати» її теплом, турботою, увагою до дрібних порухів її розуму та серця? А постійні причіпки, докори одне одному? Навіть найлегший із випадків – холодна байдужність до справ одне одного? Повірте: удавання, постійна брехня не значно кращі за п'яні сварки... Навіть найменші діти гостро відчувають фальш навколишньої обстановки та ростуть, як деревця на кам'янистому ґрунті.
– Але як позбавити дитину батька?
– Чому позбавити? Якщо батько здатен піти з сім’ї та наглухо зачинити за собою двері – напевно, він був не дуже близькою для дітей людиною і тоді, коли сім’я була ще жива. Хороші батьки від дітей не йдуть! А погані не дуже й потрібні, хіба не так?
Справжній тато завжди знайде час і сили для того, щоб бути в курсі всіх дитячих справ. І часті випадки, коли після розлучення батько стає дітям ближчим. Якщо дитина не втрачає любов – отже, дорослим вдалося із честю «налагодити» своє життя.
– На початку нашої розмови ви сказали, що словами «задля дітей» жінки прикривають своє боягузтво?
– У більшості випадків – так. Перша причина, через яку жінки не зважуються на розлучення – це фінансові складнощі. Якщо я бачу, що сім’ю врятувати не можна, і розумію, що жінка боїться втратити грошове джерело, я раджу їй деталізувати ситуацію. Тобто тверезо оцінити, що вона втрачає насправді.
У більшості випадків втрати виявляються не такими значущими: дуже багато жінок здатні забезпечити себе самостійно, багато чоловіків не залишають сім’ю без допомоги. Тобто «втрата» виражається такими незначними цифрами…
Якщо ж суми все-таки значущі, і жінка не мислить свого життя без щоденного шопінгу, наприклад, то до чого тут «задля дітей»? Називайте речі своїми іменами: задля пари зайвих колготок, сережок, нового авто. Принаймні це чесно перед самою собою, а головне – перед дітьми. І позбавляє жінку права сказати колись «Я, діти, принесла себе в жертву вашому щасливому дитинству. Чекаю віддачі…»
Ще один страх – перед самотністю. Тут треба працювати з самооцінкою, з глибоко прихованими комплексами. Деяких лякає оцінка соціуму – в їхній свідомості слово «розлучена» є синонімом слова «неповноцінна». Усі ці страхи рідко усвідомлюються. Перед словом «розлучення» жінка нерідко просто впадає в ступор, не розуміючи справжніх причин такого стану.
- Вероніко Вікторівно, складається враження, що Ви – палка прихильниця розлучень?
– Що ви?! Я палкий противник брехливих жертв «в ім'я дітей». Пам’ятаєте, на початку розмови я сказала, що за сім’ю треба боротися, допоки в ній жива хоч би тінь кохання? Мабуть, це найважчий, найвідповідальніший момент у питаннях взаємин – зрозуміти, чи живе ще кохання.
Іноді дріб'язкові образи, побутові претензії, тимчасові труднощі прикривають живий вогник, як попелом. Досить трішки розгребти все це – і сім’я врятована, жива, вогник кохання та поваги горить чистим полум'ям, зігріваючи дітей. А буває гребеш, гребеш, а там тільки пил і морок. У такому випадку я не боюся взяти на себе відповідальність за пораду розлучитися.