Найцікавішими з усіх будинків на Андріївському узвозі є три споруди: Андріївська церква, Будинок-музей письменника Михайла Булгакова й... загадковий Замок Ричарда. От на ньому й хотілося б зупинитися докладніше.
Про цю будівлю складено неймовірну кількість легенд, а привид, який живе в замку, дивує сьогодні навіть найбільших скептиків. Навіть ті, хто не вірить у бісовщину та намагається дати наукове пояснення всяким аномаліям, тактовно замовкають при згадуванні про цей будинок із примарою. Тож давай з’ясуємо. Деякі кияни, розповідаючи про стародавній замок, гордо повідомляють, що, мовляв, англійський король, який жив у ХІІ столітті та прославився своєї відвагою, увійшовши в історію як Ричард Левине Серце, справді бував у цьому замку. Тому й назвали замок на честь коронованої персони.
Але це тільки легенда. Адже, згідно з документами, замок у стилі англійської неоготики, який із невідомих причин прозвали Замком Ричарда, з'явився на Андріївському узвозі в 1902-1904 рр. І належав він київському підрядникові Дмитру Орлову. На його замовлення архітектор А. Краусс звів розкішний замок із гострими шпилями та зубчастими стінами, критою галереєю-сходами, що веде до внутрішнього дворика.
Із самого початку Орлов планував здавати в оренду просторі апартаменти багатоповерхового будинку й згодом розбагатіти. Адже на той час це була доволі прибуткова справа. Підрядник не вагаючись вклав усі гроші в будівництво, доручив дружині тримати все під контролем, а сам поїхав працювати на Далекий Схід. Але доля розпорядилася інакше. У 1911 році в чужому краї Орлова застрелили, й він так і не побачивши свого дітища — Замок Ричарда. Після несподіваної смерті чоловіка вбита горем вдова стала трохи дивакуватою: вона почала розмовляти сама з собою, забуватися, зробилася скупою та сварливою, перестала платити робочим. Вони обіцяли відновити справедливість, але до суду справа так і не дійшла.
Божевільна вдова кімнат не здавала, вела самітницький спосіб життя та цілими днями блукала поверхами замку, тужачи за чоловіком. Щоб скрасити самотність і допомогти по господарству, далека родичка відправила погостювати племінницю. Кажуть, це була тендітна молода дівчина, років 20, з довгим темним волоссям і прекрасними, але сумними очима. Баба рідко випускала її за територію маєтку. Дівчина могла тільки гуляти у дворі замку, рано вранці або пізно ввечері, подалі від людських очей. Її кімната була на горішньому поверсі, й часто юна полонянка замку сиділа біля вікна й з тугою дивилася на перехожих. Одного ранку дівчину знайшли у дворі мертвою, й зробили висновок, що причиною трагедії став нещасний випадок: вона мила вікна, оступилася та випала з вікна.
Але в народі одразу ж поповзли чутки: начебто її довела божевільна баба, яка дізналася, що племінниця закохана. І її коханий щоночі приходить під ворота горезвісного замку. Удова вирішила покласти край цьому роману, і кілька тижнів не випускала племінницю з кімнати. Від туги й нещасливого кохання дівчина наклала на себе руку. Невдовзі вдова продала замок і назавжди покинула столицю.
Новий власник дохідного будинку одразу ж почав здавати квартири в оренду. І Києвом поширилися моторошні слухи, що в замку на Андріївському узвозі поселилася нечиста сила. Мешканців лякали жахливі звуки, схожі на стогін і плач, які розносилися по будинку. Деяким навіть увижалися привиди та демони. Київські обивателі були буквально паралізовані страхом. Найбільш сміливі загрожували розібрати проклятий будинок по цеглинці, знищивши жахливі голоси. Як свідчить київський переказ, рятівний для всіх перелом відбувся завдяки одному з квартирантів нещасливого будинку. Кажуть, що одного разу професор Київської духовної академії, відомий історик Степан Тимофійович Голубєв був так стомлений завиванням примар, що не побоявся — і сунув руку в димохід. Там виявилася яєчна шкарлупа, що й була причиною неприємних для слуху звуків. Крізь маленькі дірочки в шкарлупі проходило повітря, а шкарлупа відігравала роль резонатора. Невідомо, як вона потрапила в трубу. І можна лише припустити, що її підклали туди робітники, яких образила вдова.
Але невдовзі дивні звуки почали лунати знову, вони були схожі на тихий дівочий плач. Також люди почали зауважувати, що у вікні горішнього поверху з'являється дівчина в білому та довго сидить біля вікна. Мешканці почали масово виселятися. Адже кімната загиблої була під замком. Вони достеменно були впевнені, що це привид. І хазяїн замку, збанкрутувавши, був змушений продати його. Новому власникові замок теж доходу не приніс — надто реальними здавалися чутки.
Цікаво, що в наш час замок, як і раніше, намагалися здати під офісні приміщення, але безуспішно. Усі без винятку орендарі бачили легкий серпанок, який періодично переміщається з кімнати в кімнату. Що це? Гра уяви?.. Чи справді нещасна душа, яка не може заспокоїтися?..
Подейкують, зараз замок належить якійсь дуже впливовій людині. Але й новий хазяїн не квапиться вселятися в таємничий маєток...
Сучасні люди не схильні вірити в легенди про примар. Але що як привид насправді живе в замку? Хочеш перевірити? Піднімися крученими сходами та зазирни у вікна верхнього поверху Замку Ричарда!