Діти щастю не зашкодять?

Чи має людина право жити без дітей? «Однозначно – так!», - заявила викладач середньої школи з Каліфорнії Леслі Лафайет. Молода бездітна жінка у 1992 році створила мережеву спільноту ChildFree Network (CFN), що об'єднало людей, які свідомо (а не на підставі медичних показань) не бажають мати дітей.

Виникнення цього співтовариства спричинило в Америці, що на державному рівні культивує інститут родини й батьківства, бурю протесту. «Крайній ступінь егоїзму, серйозне порушення психіки» - це, мабуть, найм'якіші зі звинувачень, що обрушилися на голови свідомо бездітних американців.

Проте зараз у багатьох країнах ( зокрема й у Росії та Україні) доволі активно працюють численні «бездітні» форуми. У ряді найбільших країн світу діють офіційно зареєстровані організації ChildFree. А дослідження, проведені у 2002 році в Америці, показали, що 44% американок віком від 15 до 44 років не мають дітей… Назвати їх усіх «ненормальними»? Чи спробувати зрозуміти (принаймні – дізнатися про їхню «ідеологічну платформу»)?

Ідеологічні платформи Childfree

В основі найпершої Childfree-спільноти лежала ідея про перенаселення планети. Мовляв, людина – істота антиекологічна, її здатність забруднювати планету – поза конкуренцією… Хочете зберегти планету? Припиніть розмножуватися! Та цій ідеї не вдалося стати головною - незабаром адепти ChildFree умовно розподілилися на кілька груп. Кордони цих груп чітко простежуються на численних форумах.

Напрямок перший. «Я їх ненавиджу!»

Дозволимо собі цитату із сайту www.demoscope.ru:

«Скільки себе пам'ятаю - і раніше, і зараз - мені завжди була гидкою зовнішність дитини взагалі. Просто огидний шматок. Мені неприємно дивитися на дітей: неначе на обличчя, вкрите розколупаними прищами й гнійниками. Реальне порівняння.

Щодо запаху. Вам подобається?! Вперше з цим зіштовхнулася давно, коли в гості принесли дитину... Вона була викупана (тобто чиста, й туалетом від неї не пахло), лежала гола. І тут я відчула цей запах - я ледве переборола в собі блювотний рефлекс. Цей огидний запах ні з чим не переплутаєш, у всіх дітей однаковий цей запах... Пізніше не раз із ним зустрічалася, і було також страшенно огидно».

Мовою фактів: у деяких європейських містах є заклади, на дверях яких висять таблички: «Вхід із дітьми заборонений». Тут збираються активісти  ChildFree. Таких закладів небагато, але ідея їх поширення на всі міста світу дуже активно обговорюється на форумах. Прихильники цього говорять: «У ресторани не ходять із собаками, тому що іншим людям це буде неприємно. Але діти завдають не менше незручностей! Чому ми маємо терпіти їх?»

Особиста думка автора статті: відчувати ненависть стосовно чогось – це в принципі ненормально, протиприродно. Блювотний рефлекс при погляді на обличчя дитини – у такої реакції, напевно, така ж природа, що й в алергії: якесь глибоке функціональне порушення. Фізіологія? Психіка? Нехай розбираються фахівці.

Але якщо люди об’єднуються на основі своєї ненависті до чого б там не було (комунізму, негрів, повітряних кульок), розмова переходить у площину, яка може бути цікава лише лікарям. На жаль, такі течії іноді набувають загрозливі форми (той же фашизм, що ненавидить євреїв). І хочеться сподіватися, що в лавах ChildFree ніколи не з'явиться лідер, здатний оголосити нещадну війну дітям лише на тій підставі, що вони справді пахнуть не так, як дорослі.

Напрямок другий. «Я хочу жити для себе!»
«Мене задовбали заклики держави розмножуватися! Почуваюся породистим (у найкращому разі!) жеребцем. З усіх боків кричать про те, що демографічна ситуація загострюється, нація старіє. Скоро нікому буде служити в армії, годувати старих, копати канави тощо. А я не хочу ціною свого життя являти світу «трудові резерви», а якщо простіше й чесніше – гарматне м'ясо! Я не готовий до того, аби щодня відстібати від себе, любимого, час і гроші, щоб виростити якийсь «соціальний об'єкт» для улюбленої держави. Я не впевнений у тому, що можу любити ще когось, окрім себе й своєї дівчини, яка цілком поділяє мої погляди. А ростити людину, як кактус, не маючи на те душевних сил – аморально!»

Особиста думка автора: На перший погляд, автор цих рядків - закінчений егоїст. Але… У чому егоїзм? У тверезій оцінці своїх сил? У небажанні вчиняти так, як заведено? На мій погляд, ця позиція нічим не гірша тих легковажних пологів, коли молоді люди стають батьками лише тому, що «сім’я без дітей – не сім’я». Стереотипи, нав'язані соціумом. Випадкова вагітність, небажані, нелюбимі діти… На право народжувати дітей насправді потрібно видавати сертифікати, що враховують ступінь зрілості душі! На жаль, це утопія - все потоне в корупції…

Напрямок третій. «У мене інша місія»
«Є в мене хороша знайома, чудовий лікар-гінеколог і чудовий хірург, яка за своє довге трудове життя врятували не одну сотню жіночих і дитячих життів. Вона — справжня чайлдфрі. Тобто, будучи в молодості дуже гарною жінкою, ще й непогано заробляючи, вона не хотіла заводити дітей. Вона краще за багатьох інших знала справжнє обличчя фізіологічної сторони процесу розмноження й усього, що з ним пов'язане. І, як кожна розумна людина, здогадувалася про проблеми психологічні, пов'язані з народженням і вихованням потомства. На безтактні запитання «коли?» і «чому?» вона завжди відповідала: «У мене значно краще вийде бути хорошим лікарем, чому ніж хорошою мамою. Нехай народжують ті, хто цього прагне, а я їм допоможу». У неї був і є коханий чоловік, такий самий чайлдфрі, і теж лікар, який врятував стільки людей, скільки нікому не народити за все життя».

І ще кілька цитат:
На запитання, чому в неї немає дітей, балерина Майя Плісецька відповіла: «Жінок з дітьми багато, Майя Плісецька – одна».

У 2006 році Москву відвідав Лама Оле Нідал. За його словами «діти, напевно, обтяжили б нашу з Ханою діяльність». (Хана – дружина Лами). Це подружжя абсолютно усвідомлено вирішило не мати дітей, щоб мати можливість присвятити своє життя досягненню інших цілей.

Особиста думка автора: треба бути Майєю Плісецькою або Оле Нідалом, щоб мати право на такі слова. Утім, життя кожного з нас – це унікальний шанс зробити «щось». Що? Особисте, абсолютно особисте питання для кожного. Можна бути знаменитим спортсменом і «просто» хорошим столяром, унікальною Майєю Плісецькою і багатодітною матір'ю. Головне – щоб життя було наповненим. Щоб не було в ньому місця ненависті, щоб не водили нас на повідку стереотипи. І не важливо, є в тебе діти чи ні – головне, щоб це рішення було абсолютно усвідомленим. І відповідальність за нього – також.