Обережно! Родичі на порозі...

Якість стосунків із ріднею прямо пропорційна відстані між «дружніми сім’ями» й обернено пропорційна частоті зустрічей. Це зрозуміло та багаторазово перевірено.

Але у родичів є одна «чудова» властивість: чуття успіху. Ти можеш роками нічого не знати про свого троюрідного брата, але щойно до його Богом забутого містечка доходить звістка про те, що ти жива-здорова, успішна-заміжня, живеш у великому місті та непогано заробляєш у хорошій фірмі, як родич падає снігом на голову… Допоможи вступити до інституту, знайти хорошу роботу, вилікувати виразку, купити задарма машину, знайди йому, зрештою, дружину…

Сказати рішуче «Ні!» не дозволяє…

Так, а що саме не дозволяє у відповідь на дивовижне прохання сказати рішуче «ні?» Голос крові? Справді, хто ж допоможе людині, як не «свої»… Адже навіть вовки в зграї збиваються, леви прайдами живуть… Отже, і людина повинна свою «стаю» пестити та плекати…

Чи слово «ні» не дає вимовити страх, що у разі відмови всі інші родичі засудять тебе, жорстокосерду? За прикладом того, як усе прогресивне людство засуджує людожерів?

А може, тобі все-таки хочеться кинути все та почати займатися справами загалом чужих тобі людей, які за примхою долі потрапили в категорію «родичі»? Адже навіть серед них іноді зустрічаються люди, яким справді хочеться допомогти… Тоді ця стаття тобі не потрібна.

Сформуй правильне ставлення

Перше, що треба зробити, – це сформувати в собі правильне ставлення до прохань родичів. Зрозумій: натяк на родинні стосунки, що тебе до чогось зобов'язують, є нічим іншим як спробою маніпулювати тобою, твоїм часом, фізичними силами та фінансовими можливостями.

Потрібно раз і назавжди взяти собі за правило: «Я не зобов'язана відмовляти собі у чому-небудь лише з тих причин, що в мене та моїх бідних родичів є крапля спільної крові. Я зроблю тільки те, що вважатиму за потрібне. І ніхто не має права засудити мене за це».

Після того, як усередині тебе вибудується чітке ставлення до рідні, що унеможливлює спроби маніпулювання тобою, берися до будівництва зовнішніх рубежів.

Як сказати «ні!» і не зіпсувати стосунків

Усі обтяжливі прохання родичів можна умовно поділити на дві групи: нахабні та дурні.

До нахабного типу прохань належать, наприклад, бажання поселити в твоєму домі абітурієнта-родича з Маріуполя. Спершу – «на час іспитів», потім – «до першої сесії», потім – «поки розуму не набереться».  Пам’ятай: гранично припустимий гостьовий ліміт – два тижні. Залізна, зрозуміла всім відмовка – «Чоловік на більше не погодиться. Він багато працює, втомлюється. І взагалі в нього сварливий характер…  А псувати з ним
стосунки навіть задля улюблених родичів я не згодна».

Дурні прохання – «Знайди мені роботу», «Вибери підходящий інститут», «Знайди унікальний медичний прилад» тощо.

Люди з периферії справді можуть не розуміти принципів пошуку роботи в столиці або великих містах. У маленьких містечках роботу шукають «через знайомих».  І найчастіше достатньо, щоб хтось про щось попросив.
Треба набратися терпіння та пояснити рідні, що таке робота у великому місті. Це тисячі вакансій, які треба переглянути й особисто відібрати найбільш привабливі. Це розсилання резюме та багаторазові походи по співбесідах. І зробити все це повинен тільки претендент. Допомога сторонньої особи неможлива з тієї простої причини, що вона апріорі неможлива. І це треба пояснити. 

Те саме – і з пошуком «хорошого інституту», «унікального приладу» тощо. Треба пояснити людям, що у великих містах не можна зайти за ріг і з'ясувати все в найближчій аптеці. На пошук інформації треба витратити чимало часу.

До того ж остаточне рішення повинен ухвалювати той, кому це потрібно. Порадь рідні скористатися послугами інтернету, самостійно зателефонувати в багато фірм і поставити саме ті запитання, які їх цікавлять. Максимум, чим ти можеш допомогти, – це купити щось абсолютно конкретне за точно зазначеною адресою.

І постарайся дотримуватися правила: не злитися! По-перше, це шкодить твоєму організму. По-друге, рідня – люди у переважній більшості непогані. Просто живуть вони в іншому вимірі…