Зважуєшся на це, як на стрибок у крижану воду? Зупинися, ти не готова. До цього треба вміти ставитися легко: ввійти і вийти, залишивши весь свій світ недоторканим. Чітко розмежуй: є те, що тобі дороге, й те, що прийшло ненадовго та мине без сліду, залишивши про себе лише згадку. Якщо ж, не встигнувши подумати про саму можливість зрадити коханого, ти червонієш і відчуваєш почуття сорому (або ще гірше – вини!), ця пригода – не для тебе! Зважишся на це, як на найбільший гріх у своєму житті та, чого доброго, захочеш після повернення додому висповідатися рідному чоловікові… Або зазиратимеш в його очі як збитошне цуценя… Нерозумно!.. Вигадай собі інші розваги, курортний роман – не для тебе!
Не варто відповідати на знаки уваги й у тому випадку, якщо ти схильна закохуватися всерйоз і надовго. Є серед нас і такий тип… Це – прекрасні дружини, для яких роль коханки на два тижні, на жаль, не тільки не притаманна, а й дуже шкідлива. Подумай, чи не належиш ти до них? Так? Краще тобі відмовитися від цієї чудесної, але в цьому випадку супроводжуваної для тебе стражданнями пригоди. Якщо ти, звісно, не психологічна мазохістка (що, до речі, не такий уже й рідкісний випадок! Любимо ми інколи постраждати – поплакати...).
Про кохання заморське, екзотичне. Закордонні курортні романи наділені, мабуть, особливою привабливістю. Адже в цьому випадку все, що може дати чоловік як соціально-біологічний тип, забарвлюється в національно-колоритні кольори. Галантність француза, шарм іспанця, вогонь кубинця… Як добре, що світ величезний! Але! Ніколи, за жодних умов не погоджуйся на далекі поїздки по країні… Усе – в рамках рідного готелю! Щоб упевнитися в цьому, перечитай розповіді про тих, хто кілька місяців (а то й років!) перетравлював романтичну вечерю в стінах заморських борделів. Або довго витравлював зі свого тіла свідчення витонченого кохання садиста…
Про фішки вітчизняні. Немає нічого більш переконливого, ніж реальні історії. От на неї й обіпремося. Знайомтеся – Оксана М. (27 років, косметолог).
«Курортні романи вважаю кращим винаходом людства. І завжди користуюся нагодою ковтнути свіжого повітря на повні груди. Те, що цю відпустку я проведу з ним, я зрозуміла з першого погляду. Він – теж. Усе було просто чудово! Два тижні пролетіли одним махом. Ми розставалися з відтінком легкого смутку, обмінявшись адресами, як мені здалося, суто автоматично. Яким же був мій подив, коли одного разу ввечері перед дверима моєї квартири постав він, причому з речами. Він, як з’ясувалося, зрозумів, що жити без мене не може… Кинув роботу в рідній глушині та примчав до столиці. І що мені з цим накажете робити? Шукати йому роботу, лікувати його розбите серце? Адже моє насправді залишилося цілісіньким і неушкодженим! Ледве випровадила… До речі, не обійшлося й без погроз розповісти про все моєму бойфренду! Оце так повеселилися…»
Мораль цієї байки така: максимум, що можна дати відпускному коханому – це номер телефону. Та й то подумай, чи варто…
І про найбанальніше. Про венеричні захворювання. Не розраховуй на те, що він прийде у всеозброєнні. Подбай про все сама. Не любить секс «у шоломі»? Побажай любому спокійної ночі. Тобто дуже спокійної, без тебе.
І найостанніший та, на жаль, рідкісний варіант: можливість кохання великого і чистого. Буває… Нечасто, але буває. І що тут можна порадити? Замків для серця не буває і якщо вже воно вирішило відгукнутися, то жодні доводи розуму не допоможуть. Кохай! Це – краще, що дарує нам іноді життя.