О.Лоуен
«Танцююча людина» – таке словосполучення завжди пробуджує в нас відчуття свободи, творчості, радості та любові. «Танцівник» не може бути незадоволеним, нещасним, пасивним…
А чи можеш ти в цю хвилину уявити себе танцюючою? Більшість відповість: «З якого дива? Стільки серйозних справ. Не до танців».
А от нашим далеким предкам, попри значно важчі умови існування, було «до танців». Танець є найбільш прадавнім мистецтвом, розвиваючи яке, людина почала виділятися з тваринного світу. Не маючи ні книжок, ні Інтернету, людині доводилося звертатися до єдиного джерела інформації – свого тіла. І воно багато про що їй розповіло.
Еволюція танцю, а разом із нею й свідомість людини, пройшли шлях від «шлюбних танців», які спостерігаються й у тварин, до ритуальних релігійних містерій, у яких відкривалася унікальна можливість одержати сокровенні знання про себе та світ.
Захоплюючись погонею за інформацією, ми забуваємо, що головним джерелом знань є наше тіло. Це храм, увійшовши в який, ми знаходимо і сенс свого життя, і відчуття щастя, і здоров'я.
«Спонтанний танець» – це не просто «практика», це потреба сучасної людини знову знайти втрачене джерело енергії – мудрість свого тіла.
Заняття вибудувані таким чином, що, працюючи зі своєю увагою (до речі, це визначення «йоги» за Патанджалі), ми відкриваємо в собі реальність таких понять, як «стихії», «енергія», «прана», «чакри», які колись були для нас просто словами. Як з’ясувалось, все це не вигадане кимсь, і не є чимось захмарно-недоступним. Це наша природа, треба просто до неї прислухатися – приділити їй увагу.
Проходячи рівні практики, ми відходимо від усвідомлення своїх емоційних блоків, стереотипів мислення, проблем «перинатальних матриць», до вільної взаємодії з енергією – танцю індивідуальної свідомості, що творить наш світ.
І найголовнішим для успішного опанування мистецтва «спонтанного танцю» є розкриття свого серця й встановлення довірчих відносин із життям. Тому такій практиці можна дати сміливе ім'я: «жіночий шлях». Тут результати досягаються не шляхом аналітики, не зусиллями волі, не особистими досягненнями, а вмінням прислухатися до універсального закону життя, що пульсує в кожній клітинці нашого тіла. Чутливість, відкритість, довіра, любов, творчість – це основні принципи справжнього «жіночого шляху».
З одного боку, ця практика сягає корінням у ведичну традицію, що залишила нам опис стану людини, яка розкрила свій «серцевий центр». При цьому встановлюється рівновага чоловічого та жіночого принципу в нашому тілі й свідомості. «Руки самі складаються в мудри (особливі жести, що допомагають балансувати плин енергії в тілі)» (Хариш Джохарі, «Ліла. Гра самопізнання»).
З іншого боку, практика базується на новітніх досягненнях сучасної психології. В її основі лежить психотехніка «деконцентрації уваги», розроблена сучасним психологом О.Г. Бахтіяровим, засновником і генеральним директором Університету ефективного розвитку (Київ).