Ведуча кулінарних телешоу, автор кількох книжок про приготування смачної та незвичайної їжі, керівник курсів для всіх, хто хоче пізнати ази креативної кухні, вирощує на дачі курей.
- Даша, в якому віці ви самостійно приготували першу страву?
- Я з дитинства любила возитися з продуктами, ходила з мамою на базар... А коли була десь класі в другому, сама приготувала суп із галушками для батькових фінських колег. Вони приїхали до нас, коли мама була на гастролях. Я вирішила пригостити іноземців. Подзвонила бабусі, та й запитала рецепт галушок. Тільки не врахувала, що під час приготування вони збільшуються в кілька разів. У результаті в мене вийшли величезні галушки - сніжки. А суп служив соусом.
- В Англії у вас був свій ресторан. Ви там часто готували?
- Спочатку я написала бізнес-план, знайшла місце під заклад, зробила там ремонт своїми руками, а коли ресторан почав роботу, я вигадувала й готувала всі страви меню. Була й шеф-кухарем, і підсобним робітником. У мене був невеликий ресторанчик - міні-бізнес для виживання.
- Відомо, що ви захоплюєтеся кухнями різних країн світу. Які страви у вас найулюбленіші?
- Дуже люблю зелений борщ. Їжа - це питання настрою. Якщо ми на дачі, хочеться вареників із вишнями, приготованих на дріжджовому тісті. Компоти всякі готую, шашлики, салати, хліб випікаємо. Якось до нас приїхав друг і фантастичний кондитер Юра Льовін. Ми спекли хліб у звичайнісінькій духовці. Спочатку купила «живі» дріжджі, які зараз є рідкістю. Я додала туди аргентинських спецій. Було вражаюче смачно!
- А на великі свята чим ви дивуєте гостей?
- Я альтернативник і люблю експериментувати. На Великдень зазвичай печу італійський хліб - панетоні. Аналог наших пасочок. Випікаю його у квіткових горщиках. Гостей багато приходить. Форм на всіх не напасешся. Тому чоловік купив у магазині по шість гривень глиняні горщики для квітів. У них хлібці виходять просто чудові. Чаба (чоловік) родом із Закарпаття. І холодець за закарпатським рецептом готує він. Я запікаю рибу в солі, птицю.
Друзі по дачі, які стріляють для нас диких качок, приносять їх прямо з полювання. Ми з чоловіком їх ошпарюємо окропом, общипуємо, потрошимо. Я все це дуже люблю, хоч і клопітно. Коли обробляємо птицю, син завжди поруч. Матяш бачить, як добувається їжа в природі. Він розуміє, що рожеві ідеальні курочки в супермаркеті спочатку мають інший вигляд. У мене є курник на дачі.
- Ви що, самі курей розводите?
- Так. Накупили курчат. Квочки немає, ось ми їх самі й висиджуємо (сміється). Маленькі курчата страшно дохнуть. Ми їх і феном гріємо, й пляшки з теплою водою підкладаємо. Ще у нас є дві качки й гусак.
- А навіщо вам цей пташник?
- Щоб наблизитися до природи. Нещодавно дивилася по телевізору програму, де людей на тиждень поміщають у побутові умови, які були 100 років тому. Вони поринають в атмосферу життя своїх бабусь і прабабусь. І я зрозуміла, що створюю своїм сідничкам дуже комфортні умови, в яких вони починають рости. Тому вирішила разом із сім'єю за літо виростити те, що взимку із задоволенням з'їмо.
- А хто голови пташкам рубатиме?
- Не треба крові. Я їм просто звертаю шию, і все.
- Яка улюблена страва у вашого сина Матяша?
- Млинці. Хоча нещодавно чоловік приготував гуляш по-угорськи, й Матяш був просто в захваті. Любить кольорові пельмені. Я додаю замість води фреш: буряковий або морквяний. Пельмені виходять різних кольорів. Ми всі їх дуже любимо. А сам процес приготування - це ж творчість.
- Ваш чоловік теж любить готувати?
- Так. У нього виходять дивовижні страви. Кулінарія - наша спільна пристрасть.
- Ви не плануєте відкривати в Києві ресторан?
- Побачимо. По-перше, потрібні інвестори. Грошей на відкриття ресторану в мене немає. По-друге, має бути людина, яка займатиметься документами. В Україні законодавство перебуває на первісному рівні. Можна орендувати приміщення, зробити там ресторан, а потім у тебе його відберуть. Так сталося з кількома моїми друзями.
В українських ресторанах складно оновлювати меню. На кожну страву має бути технологічна картка. Наприклад, якщо в Італії тобі в заклад привезли перестиглі помідори, ти зробиш із них суп.
В Україні без технологічної картки, затвердженої ДСТУ, нову страву в меню не введеш. Кожна картка коштує шістсот гривень. Та ще й чекати її потрібно місяцями. Тому в наших харчевнях меню нечасто оновлюються.
Я хотіла б відкрити маленьку кондитерську. Щоб там люди з дітьми змогли недорого перекусити, відпочити. Але на сьогодні просто не знаю, куди мені йти.
- Ви готуєте за рецептами різних національних кухонь. Чи була якась страва для вас дивовижним відкриттям?
- У Джеймі Олівера є рецепт кабачкового супу. Я була вражена його грибним ароматом, хоча у списку його інгредієнтів немає грибів. Є сир, молоко, кабачки... І все це разом приголомшливо пахне грибами.
Нещодавно я приготувала неймовірно смачний морквяний суп із зірою (східна пряність із родини тминових). У ньому лише морква, трохи цукру, солі, зіра, масло й олія. Готується він недовго, поки злегка просмажена морква не звариться. Потім усе збивається у блендері, й виходить страва, що підриває свідомість!
Мене приголомшує смак закарпатського яблучного пирога. Натерті на тертушці яблука спочатку заморожуються, потім готується тісто з використанням смальцю. Потім яблука обсмажують на смальці з додаванням кориці й цукру, видавлюють - і виходить неймовірне поєднання солоного смальцю та солодких яблук.