Гендерне питання в fashion-індустрії зараз розмите так само, як дешева туш 15-річної дівчинки під проливною травневою зливою. І цей факт потрібно прийняти як даність, а не нескінченно аналізувати і посипати голову попелом. Питання самоідентифікації - це вибір, а іноді і усвідомлений виклик кожної людини розумної і мислячої.
Андрогінність стара, як світ, і цьому є маса доказів. У Стародавньому Римі чоловіки і жінки носили тоги і туніки. Чоловіча туніка доходила до колін і фіксувалася поясом на рівні талії, більш коротку довжину могли собі дозволити лише мандрівники і солдати для зручності і розкутості рухів. Один з найбільш видатних поетів Давнього Риму Вергілій описав римлян так: "Владики світу, народ, одягнений в тоги". Король Англії Генріх VII і французький король Людовік XIV носили панчохи, колготки і тріко. Джорд Брамелл - перший англійський денді і законодавець моди епохи Регентства (1811-1830) носив обтягуючі бриджі. У 20-х роках ХХ століття серед дівчат були популярні брюки-кюлоти і чоловічі стрижки. У 60-х на піку популярності була андрогінна муза Енді Ворхола Еді Седжвік. У 70-і з всі були вражені успіхом Девіда Бові і його геніальною фразою, вимовленою на врученні престижної музичної премії "Греммі", яка звучала наступним чином: "Леді, джентльмени та інші", чітко позначаючи той факт, що невидимий фронт андрогінів не боїться заявляти про себе і вибирати ті ролі, які близькі їм, а не нав'язані суспільством.
Новий тренд, про який кілька років тому заговорили всі світові модні видання, − це гендерна нейтральність. І світ розділився на два табори. Ніби й не було 1965-го і Ів Сен-Лорана, який кинув виклик сучасності − представив чоловічий костюм у жіночій колекції. Начебто не була геніальною Коко Шанель, яку весь світ знає завдяки маленькій чорній сукні, але забуває про її пристрасті до чоловічих костюмів і коротких стрижок. Складається таке враження, ніби банальна фраза про те, що нове − це добре забуте старе, живе виключно завдяки модному бізнесу, в якому раз по раз повторюються одні й ті ж фасони, силуети і навіть провокації.
Gucci, Maison Martin Margiela, Armani, Givenchy, J.W.Anderson, Comme des Garcons, Dolce & Gabbana, Yohji Yamamoto і багато інших відомих брендів і будинків моди ініціювали повернення андрогінності в своїх колекціях, в яких зчитувався тотальний унісекс, нормкор і вже улюблений oversize.
На обкладинках журналів з'являються популярний актор, режисер і сценарист Джеймс Франко із зухвалим макіяжем, американський дизайнер Марк Джейкобс в панчохах, одна з найбільш затребуваних топ-моделей Жизель Бундхен позує в андрогінному образі для кампейна Balenciaga, а вишенькою на торті, зробленому з вершків, божевілля і бісексуальності, стає відомий femiman Андрій Пежіч. Світ божеволіє. Або повертається до витоків.
Днями Інтернет підірвала стаття про хлопчиків c яскравим макіяжем і викликала бурю невтішних коментарів від диванних критиків соціальних мереж. 5 різних історій, 5 акаунтів Instagram з величезною кількістю пыдписників, 5 чоловічих осіб з майстерно нанесеним макіяжем. Яка головна мета fashion-індустрії? Крім відмивання грошей, викликання тренд-брендової залежності в незміцнілих умах підлітків і 4 головних світових Тижнів моди, які проводять у Нью-Йорку, Парижі, Лондоні та Мілані 2 рази на рік. Мода дає нам свободу вибору. Вибору бути тим, ким ти хочеш в даний момент. Вишуканою жінкою в сукні-футлярі і човниках від Christian Louboutin. Придуркуватим дівчиськом у джинсах-бойфрендах і кедах. Людиною, яка вийшла за рамки гендерних ролей.
Суспільство завжди буде чимось незадоволеним. 40-кілограмові манекенниці вирощують покоління анорексічок, моделі plus-size пропагують нездоровий спосіб життя, занадто юні дівчата з обкладинок глянцю викликають почуття безнадії і зневіри, і ми думаємо, що краще застрелитися, ніж дожити до сорока. Фотомоделі, яким за 60, виглядають смішно і безглуздо з усіма цими smokey-eyes, яскраво-червоними помадами і позуванням перед камерою разом узятими. Ми забули про те, що у моди дійсно немає статі, немає віку і навіть більше − немає того самого модельного розміру, який то звеличували до небес, то відправляли на саме дно смітника. Справжня краса − це не завжди питання гендерне, як би нам не намагалися нав'язати зворотнє.
Завжди є ті, хто будуть "за і ті, хто "проти", але основна перевага нашого часу − це те, що він дає тобі можливість бути тим, ким ти хочеш. А мода лише допомагає витримувати цей нейтралітет. Рассел Бренд, Джонні Депп, Оззі Осборн, Мерилін Менсон талановиті і чудові. Андрогінні і нафарбовані. І не надто хвилюються про те, що напишуть про них перші шпальти світської хроніки. Все інше − це виключно питання нашого особистого вибору, головне − зважитися його зробити.
Щоб припинити плюватися пафосними словами і високоморальними гаслами, нижче ми наведемо невеликі уривки з інтерв'ю тих самих напомаджених хлопчиків, яких так не злюбили фейсбучні аналітики.
Що ж, бути вільним − природне бажання будь-якої людини, і якщо комусь для цього потрібно прикрасити своє обличчя яскравим мейк-апом, чому б і ні?