Марія Артеменко – фахівець зі зв'язків з громадськістю в Gres Todorchuk PR. Їхньою командою реалізовано багато проектів – "Знайдено в Україні", "Щирі", "Заквітчані", "Книжкобус", міжнародний пікнік "Боржомі", "Свій до свого по своє", фестиваль "Велике грузинське застілля" та інші.
До Дня піарника tochka.net реалізувала інтерактивний спецпроект, в якому користувачі соціальних мереж могли обрати кращих фахівців у цій сфері. Марія виграла у нас інтерв'ю і авторську колонку, набравши найбільшу кількість голосів.
Ми перетнулися з Машею на Воздвиженці, в бібліотеці bOtaN. Поговорили не тільки на професійні теми, а й на особисті. А так як ми часто спілкуємося з робочих питань, то і в друкованому інтерв'ю не переходили на "ви".
- Машо, знаю, що до того, як прийти в піар, ти професійно займалася балетом. Розкажи, як у тебе стався такий кардинальний стрибок?
Кардинальний стрибок довжиною в 7 років, але у скороченій версії історія, звичайно, ефектніша. Якщо говорити про старт моєї кар'єри, то почалася вона ще в чотири з половиною роки. Уяви собі маленьку дівчинку Кнопі (так з дитинства називає мене тато), яка тупнула ніжкою і сказала, що буде танцювати. Проблема тільки в тому, що в гурток брали з 5 років, але я була дуже впевненою, і мене взяли. Мій роман з балетом тривав 11 років і успішно закінчився виступами в Національній опері. Між іншим, свій перший гонорар я отримала танцюючи на гастролях у Кореї.
Я не можу сказати, що наші відносини з балетом розірвалися. Коли переді мною став вибір: вступити до ВНЗ на іншу спеціальність або продовжити займатися балетом професійно, я вибрала перше. Саме так відчула. Так, у певний момент балет був ключовим у моєму житті, навчив дисципліни і витримці, але прийшов час шукати нову себе, навколо виявилося так багато незвіданого. Після навчання у ФПЛ (Фінансово-правовому ліцеї) вступила до Інституту журналістики. Отримавши ступінь бакалавра, почала шукати роботу, так, власне, і познайомилася з Ярославою Гресь (посміхається).
- Все ж хочу ще торкнутися теми танцю. Наскільки я розумію, зараз ти займаєшся тверком?
Так! Моє нове випробування для тіла. "Вгору-вниз" – основний рух у тверку, прям як у житті. Насправді після класики дуже складно перебудуватися, але я обожнюю нові виклики. Побороти сором'язливість, навчити тіло новим рухам, підкачати поперек – круто ж! На заняття з тверку повинна потрапити кожна дівчина. Він допомагає не тільки позбутися внутрішніх комплексів, а й привести своє тіло в тонус.
- Торкнуся теми піару. Кажуть, що ця галузь в Україні ще перебуває на стадії розвитку. За час своєї роботи ти бачиш тут якісь позитивні зрушення?
Чудово, що зараз кількість контактів перестала бути ключовою для піарника. На поле бою вийшли ідеї і нестандартні рішення. Також зараз в Україні активно розвивається корпоративно-соціальна відповідальність, що мене дуже надихає.
Але тривожить розуміння, що у нас є псевдопіар і псевдоподії – дуже багато "зірок", які не є такими насправді, тобто вони не виробляють ніякого корисного продукту і не є цінними для суспільства. Чомусь багато хто звик до того, що перш за все може бути піар, а вже потім творчість. Хоча все повинно бути з точністю до навпаки.
- Ти працюєш у соціальному і культурному напрямках зв'язків з громадськістю. З якими складнощами маєш справу?
Іноді я відчуваю себе адвокатом культурних і соціальних проектів. Час від часу у мене виникають з журналістами суперечки, коли чую від них фразу: "Маріє, вибачте, в роботу цю новину взяти не можемо, вона не рейтингова". Але якщо ми не будемо про це говорити, то як у суспільстві підніметься рівень культури? Озброївшись ідеями і важливими аргументами, завжди намагаюся переконати, а головне підготувати якісний контент, враховуючи аудиторію, інтереси і т.д.
- Мені здається, що тобі робота приносить колосальне задоволення. Ти розповідаєш, і відчувається запал.
У Gres Todorchuk PR ми створюємо і реалізовуємо проекти, в які віримо. Завдяки агентству українці дізналися про декілька десятків культурних і соціальних проектів, в числі яких фотопроект "Щирі", "Книжкобус", "Знайдено в Україні", "Свій до свого 2.0", "Атмосфера Соломії Крушельницької" і багато інших. Рішення Ярослави Гресь та Олександра Тодорчука займатися культурними і соціальними проектами було непопулярним для ринку, але в офісі всі горять від можливості змінити світ, створювати нові сенси, бути новаторами. Коли віриш, всі перепони можна перемогти!
Про роботу піарника говорить і кількість журналістів, які прийшли на твою подію. Наприклад, коли ми відкривали першу бібліотеку на колесах "Книжкобус" (проект, реалізований спільно з "Київпастранс" – tochka.net) приїхали 14 камер знімати, і це враховуючи, що йшов проливний дощ. Промокла я наскрізь, але досі переповнюють позитивні емоції, тому що головна мета досягнута: про проект дізналася громадськість і до нього можуть приєднатися багато дітей. Це дуже надихає.
- Чи реально сучасній дівчині поєднати кар'єру з особистим життям?
Звичайно, головне – гармонія в усьому. У якийсь момент усвідомила, що життя тримається на різних складових: кар'єра, особисте життя, спорт, соціальна відповідальність, робота, друзі, здоров'я. І ти не можеш перекривати одне іншим, наприклад, роботою особисте життя, як часто буває. Потрібно планувати розвиток кожної сфери. Намагаюся щомісяця розписувати свої цілі в кожному напрямку, включаючи зустрічі з друзями і похід в театр.
- Події останніх кількох років якось вплинули на тебе?
Є дві події, які дуже вплинули на мене.
Це волонтерство в Інституті раку, коли ти розумієш, що смерть зовсім поруч, що життя – це подарунок і кожен день потрібно проживати щасливо, говорити "люблю", "дякую", "давай обійматись", якщо відчуваєш, не втрачати час дарма і обов'язково бути добрим, допомагати іншим.
Друга подія – це Євромайдан. Мене рвало і метало в різні боки. Звичайно, я активно допомагала, але в якийсь момент зрозуміла, що не в силах змінити політичну і економічну ситуацію. Тому вирішила робити те, що в моїх силах, вкладаючи сили в розвиток суспільства. У лютому 2015 року сформувався "Клуб Добродіїв", який робить життя понад 50 дітей-сиріт щасливішим і наповненішим.
- Розкажи докладніше, як ти почала займатися благодійністю?
Все почалося з волонтерства в Інституті раку, який перевернув усвідомлення життя і точно вплинув на формування моїх цінностей. Повір, усі проблеми і страхи здаються дуже маленькими і неважливими, коли ти бачиш смерть в очах ще дуже маленької і дуже красивої дитини. Через рік у мене просто знесло голову від несправедливості і неможливості іноді нічого змінити, але вже на той момент я зрозуміла, що точно не зупинюся.
Далі були поїздки в дитячі будинки, розуміння, що соціальні проблеми держава навіть не намагається вирішити ефективно і що якщо вже допомагати, то потрібно брати все в свої руки. Адже у нас насправді 90% так званих "соціальних сиріт", у яких є батьки, але від надлишку алкоголю і наркотиків в організмі вони неадекватні. Якщо у дитини є статус сироти, то її можуть усиновити, але держава цього статусу часто не надає. А на дітей з бюджету виділяються копійки.
- Психологічно не було важко? Тому що для багатьох це величезний крок.
Багато людей боїться їхати в дитячий будинок, ніби це зобов'язує їх упродовж всього життя бути з дітьми. Ні. Головне відразу розставити всі крапки над "i": "Діти, мене звуть Маша. Можливо, ми бачимося вперше і востаннє, але мені хочеться з вами познайомитися і обговорити ті чи інші теми, дізнатися про те, як ви живете".
Потрібно обов'язково бути відвертими і позначити комфортні межі при першій зустрічі. Я завжди це проговорюю з волонтерами. Звичайно, час від часу теж плачу, але ми в "Клубі Добродіїв" активно пропагуємо позитивне і розумне волонтерство. Якщо не знаєш, як себе поводити, будь щирим і говори правду, виконуй що обіцяв, тоді все складеться правильно.
- З якими дитячими будинками працює "Клуб Добродіїв"?
З п'ятьма дитячими будинками у Київській області, а також з соціальними службами. Ми знаємо про дітей все не з чуток: їхній вік, потреби і мрії. Взявши на озброєння цю інформацію, можемо давати їм те, чого вони дійсно потребують.
Активно розвиваємо ідею проти жалю, адже сиротам потрібні знання, навички та можливості, а не співчуття. Окремим напрямком діяльності є здійснення заповітних бажань сиріт, адже посмішки надихають на щасливе життя. За два роки реалізували понад 10 освітніх програм, мотивуючи дітей до пізнання і розширення кругозору. Наприклад, нещодавно з Патрульною поліцією України провели ряд спільних освітніх ініціатив для дітей-сиріт.
- До "Клубу Добродіїв" може приєднатися кожен?
У цьому весь сенс! Одна добра справа, і ти в "Клубі Добродіїв". У нас є активна сторінка в Facebook, де кожен може ознайомитися з нашою діяльністю і заповнити анкету, якщо захоче стати частиною доброї організації. Творіть добро! Адже коли ти щедрий, життя стає наповненим.
Редакція tochka.net дякує бібліотеці bOtaN за наданий простір.
Всі найяскравіші та найцікавіші новини дивись на головній сторінці жіночого онлайн-ресурсу tochka.net.