На Заході цей злочин називають «харрасмент». І за нього можна потрапити до в'язниці.
У нас це називають «сексуальні домагання на робочому місці». І не вважають злочином (можливо, лише формально). Згідно зі статистикою, кожна четверта українська жінка зазнавала на роботі сексуальних домагань.
А кожній другій доводилося терпіти «нападки» шефа (з інтим-підтекстом) регулярно, поки не звільнили з роботи за «непокору». Така офіційна статистика.
Неофіційна: статевої дискримінації в нашій країні зазнають 100% жінок.
Законний захист є? Але він «мертвий»…
На запитання lady.tochka.net відповідає експерт Харківської правозахисної групи Людмила Михайлівна Кличко.
– Відомо, що на Заході закони працюють краще, і слабка стать має надію на захист, як і гарантії, що порушника покарають. Які справи із законами про захист жертв сексуальних домагань в Україні?
- Закон є. Ухвалили не дуже давно (мається на увазі Закон «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків»). Але, на жаль, він є більше декларативним, ніж діючим. Практики за ним я по Україні, на жаль, не знаю…
- У справі Світлани Помиляйко – першої українки, яка подала позов на свого начальника-італійця через його домагання – закон виявився безсилим?
- Ми намагалися згідно з цим законом довести справу до суду. Справу було взято до розгляду. Що вже саме по собі було добре. Хоча суддя – до речі, теж жінка, – була доволі здивована такою постановкою питання, що жінка наважилася подати в суд на кривдника. Справу цю висвітлювали у пресі. На жаль, не знайшлося достатньо доказів (так сказали під час слідства) і підтверджень того, в чому обвинувачувала кривдника потерпіла, яка стала жертвою насильства на роботі (сексуального домагання, до зґвалтування, благо, справа не дійшла). У результаті її звільнили. І звільнили незаконно. Потім начебто відновили, але вона не залишилася там працювати. А чоловік, якого вона обвинувачувала в домаганнях, теж звільнився, виїхав… Свідками були перекладачі. Але у фіналі вони відмовилися давати показання. Тому що їх більше ніхто потім не запросить на постійне місце роботи… Отака у нас була історія.
- То що ж робити жінкам, які зазнали сексуальних нападок на роботі? Невже мовчати і просто змінити роботу?
- (міркуючи) А що робити… (твердо й упевнено) Треба точно вирішити для себе – ЩО робити. Не можна ухвалювати половинчасті рішення. Це основний принцип у будь-якій ситуації.
- Отже, жага крові?
- Є три шляхи. І треба вибрати «свій».
Перший – зібрати докази і йти в суд, щоб покарати цю людину (того, хто домагається). Це дуже важкий шлях. У нас суспільство не зовсім ще готове до того, що жінки захищають свою гідність. На жаль, у нашому суспільстві чоловіки вважають, що, виявляючи «увагу» до жінки, вони мало не облагодіють її. Мовляв, «це ж добре, якщо я вас ущипнув за сідниці – це ж знак моєї уваги». Адже «це означає, що ви приваблива жінка, і моя увага повинна підвищувати вашу самооцінку…». На жаль, і деякі жінки так думають. Для них усе «це» не є образливим. Але виростає нове покоління дівчат і жінок, які впевнені в собі. Вони несуть почуття власної гідності точно так само, як і чоловіки. Перший шлях – їхній!
- Другий?
- Шлях жертви. Заплакати, звільнитися. І все!
- Третій – без сліз і крові?
- Постаратися знайти компроміс, якесь мудре рішення. Наприклад, із кривдником може поговорити вищий начальник, менеджер, керівник тощо, «стримати» його поведінку, покарати тощо. Але цей «м'який» шлях можливий тільки в тому випадку, якщо той, хто скористався службовим становищем для досягнення сексуальної мети, не цілковитий негідник. Звісна річ, усе залежить від ситуації. А звільнитися завжди встигнемо.
- Засуджуєте шлях жертви?
- Ніхто не може сказати, який шлях правильний. Усе залежить від того, яка жертва, який у неї характер, яка її стійкість до ударів. Адже хоч який шлях вибери, однаково будуть моральні збитки. Якщо ти просто пішла, тебе ще довго гризтиме те, що ти не змогла себе захистити… А якщо це шлях боротьби, треба бути готовою тримати удар. Цілком можливо, що кривдник розпускатиме плітки, погрожуватиме…
- Глибоке декольте та прозоре міні. Може, жертва сама винна? Спровокувала…
- Чоловіки вважають, що провокації бувають. Звісно, відвертий одяг, легка поведінка тощо дають можливість протилежній статі подумати, що це легка сексуальна здобич. Але я таких випадків не розглядаю…
У чоловіка загалом повинна бути своя голова на плечах, хоч як би поводилася його підлегла. А сьогодні вже й такі випадки можливі. Наприклад, в одному з українських вузів студентка, щоб одержати залік, зваблювала викладача. А потім фотографувала та знімала на відео всі його «знаки уваги». І викладала в інтернет.
- Що може бути доказом? Диктофонні записи, свідки, відео?
- По-перше, можуть бути свідки. Особливо, якщо справа відбувається в офісі. У колективі звертають увагу, коли шеф «небайдуже» чіпляється до однієї з колег… Але свідки обов'язково повинні погодитися дати показання (не в усній, а письмовій формі) і підтвердити це в суді (коли знадобиться).
Також годяться роздруківки телефонних розмов, диктофонні записи, відео тощо. Загалом, усе, що вдасться зібрати жертві, щоб довести, що кривдник її домагався.
- А якщо вдвох у кабінеті, і шеф чіпляється, застосовуючи силу?
- Це вже склад іншого злочину – зґвалтування або спроби зґвалтування. Це вже справа іншої парафії. Ми ж говоримо про ті випадки, коли начальник починає проявляти підвищену увагу до жінки, виділяти її в присутності сторонніх, наодинці пропонувати або схиляти до інтимних стосунків, натомість пропонуючи підвищення по службі, збільшення зарплати та інші блага. Тобто, він щось запропонував – вона відмовилася. І після цього він починає чіплятися, прискіпуватися до неї на роботі. Дрібні, необґрунтовані причіпки зазвичай бачать усі. Оскільки це відбувається при всіх. І якщо вона зможе довести…
- Негідника запроторять за ґрати?
- Це не карний злочин, тому кривдникові загрожує штраф. До речі, жертва може претендувати на відшкодування морального збитку. І вимагати грошову компенсацію, як від кривдника, так і від роботодавця (адміністрації підприємства).
- Від компанії, де працюєш?
- Так. Але жертві обов'язково треба поінформувати адміністрацію компанії (хоч би одну людину, щоб потім не тривали розмови, що жертва все вигадала). Наприклад, повідомити юриста, відділ кадрів, менеджера тощо. Бажано у письмовій формі – написати заяву (службову записку, обов'язково завізувати) та собі зберегти копію. Щоб в адміністрації знали, що така ситуація існує.
Тільки в такому випадку позов можна висувати і до підприємства. Адже роботодавець зобов'язаний захищати своїх співробітників (жінок) від такого ставлення до них на роботі.
Зверніть увагу! Якщо ви чи хтось із ваших знайомих став жертвою сексуальних домагань, звертайтеся на www.helsinki.org.ua. Тут можна знайти адреси і телефони юридичних прийомних Української Гельсінської спілки із прав людини. І отримати безкоштовну юридичну консультацію.