Що дозволене в сексі людям віруючим, але люблячим?

Моя розповідь, точніше запитання - для людей віруючих. Або тих, хто цією темою суто теоретично цікавиться. Я – дуже віруюча людина. З дитинства. Так мене виховали. Мені не потрібні докази того, що Бог є, я не розумію, як можна в цьому сумніватися. Я виросла з відчуттям, що Він – поруч. Я й книжок духовних небагато прочитала, мені це якось не потрібно було.

Я вірю, як дихаю

І не подумайте, що я ходжу в довгій спідниці, білій кофточці з довгими рукавами та з вервицею в руках. Ні, про те, що я дуже віруюча людина, не всі знають. Моя юність нічим не відрізнялася від юності більшості молодих людей: ті ж вечірки, такі ж побачення…
Ну, не зовсім такі… Заміж я вийшла «дівчиною». Мій чоловік далекий від церкви. Але дуже хороший і дуже коханий. Батьки проти нашого шлюбу не заперечували, хоч Саша до церкви вперше зі мною пішов. І ходить іноді. Але якось без особливої ретельності… Мама каже: «Час не настав, отже». Я теж так думаю.

Щось довго я пишу… Мабуть, тому, що боюся підійти до суті питання. Річ у тім, що Сашу не влаштовує одноманітний секс. Він хоче багато чого: і оральний секс йому, як з’ясувалось, подобається... І про анальний якось заговорив. Найстрашніше, що і я насправді не проти… Мене зупиняє лише те, що це проти правил церкви. Так, не сказала – я ходжу до звичайної православної церкви. Не до баптистів чи ще кудись.
Звичайна православна віра. 

Те, що я готова поступитися проханням Саші, лякає мене найбільше.

Не можна ж це… А може, можна?

Поговорити з мамою я не можу, з дитинства про це не розмовляли, тепер уже пізно. Запитати в отця? Та ви що! У мене язик не повернеться! Спробувала знайти щось у книгах святих отців – вони всі проти… 

А якщо я втрачу чоловіка?

У голову лізуть усякі дурні думки. Іду, наприклад, вулицею і зненацька – осяяння! - ноги і руки чоловікові цілувати можна, а … не можна? Чому? Адже теж Богом створене? Чи з іншого матеріалу? Віджену цю думку, а наступна лізе: а кому буде гірше, якщо я погоджуся? Саші? Ой, щось підказує мені, що навряд чи… Мені? Теж дуже сумніваюся. Сусідам? Знайомим? Перехожим?

Може, Богові буде від мого вчинку боляче чи соромно? І в цьому місці я скочуюсь у цілковиту єресь: «Яка Богу різниця? Звідки взагалі виникла ця заборона на вільності? Може, її вигадав якийсь відлюдник, якому образливо було, що в нього все вже від голоду відсохло?»  Боже, що я кажу!...

Мені б до хорошого священика, який розуміє. А то наш такий суворий…