Ірена Карпа: З пологового будинку я втекла на другий день! (фото)

Соціальна мережа для мам Svitmam.ua розпитала епатажну українську письменницю, співачку та музиканта Ірену Карпу про перші місяці у ролі мами.

Нагадаємо,  17 серпня 2010 року Ірена Карпа народила донечку, яку назвала Корена-Джіа. Пологи пройшли в одній із приватних лікарень США. Батько дитини – другий чоловік співачки – американський фінансист Норман Пол Хенсен.

Ірено, як відчуваєш себе в новій ролі мами?

- Нормально, природньо. Виявилося, що я зайве турбувалася про маленьких істот. А ця ще й на мене подібна і кумедна он яка.

- Як проходить зараз твій день?

- Гм.  І день, і ніч сповнені новими подіями, звісно. Ніколи раніше не думала, що радітиму чиїмось какашкам чи аж так горюватиму з приводу сопель... Незважаючи на невиспаність (навіть коли за дитиною дивиться хтось інший, сама підскакую по кілька разів зі сну, як розвідник), я навіть знаходжу час на звичну творчу активність. Дивним чином, за час нашої безкінечної пан-європейської подорожі мені навіть вдалося дещо нове написати... Моя «циганська» дитина, зроду звикла до подорожей і переміни клімату (від застояного повітря і звуків мегаполісу до свіжого бризу й мірного гудіння Атлантичного океану), ставиться до всього з розумінням, не верещить просто так, від нічого робити. Волає лише коли в бідосі щось бува заболить чи раптом прокидається вовчий апетит (останнє — це наше сімейне).

- Розкажи про день, коли були пологи! Де застали перейми?

- Чесно кажучи, в Ліхтенштайні ми намагалися не заходити задалеко в гори, щоби, якщо зненацька  почнеться, встигнути спуститися до цивілізації. А коли вже втомилися від чекання й отаборилися в Берліні, я ще довгенько перебувала в завислому стані, бо нічого ніяк не наступало. Потім вода потихеньку почала відходити одного ранку. Дивним чином — саме коли ми пішли на авангардну звукову інсталяцію з водою в підземках Пренцлауер Бергу. Я ще така там ділова ходила, співала... бо в кінах води раз — і відійшли, а в мене, мені якось не дуже ясно було, що відбувається. Потім ще в лікарню покатались за 30 км, мені там сказали, що ще не скоро, і я знову ніч вдома переночувала, а на другий ранок повільно почала рахувати свої перейми.

Така ділова ковбаса з блокнотом – лежу собі, їм, Норман пилососить в сусідній кімнаті, щоб же ж дитину в гігієнічні умови потім завезти. Коли мене раптом щось я-а-ак проб’є, наче струмом, від куприка до потилиці! Я крім звуку „Аааааа!!!” нічого вимовити не можу, наче паралізувало всю, чи блискавкою вразило. Я кричу, а він не чує через той пилосмок. Думала, так і помру по тупому, ну нічого собі „схватки”. Чоловік, щоправда, нарешті почув і врятував мене, а „схватки” після того далі пішли, як у всіх людей. Досі не ясно, що то було. Лікарі там на все таке кажуть „це нормально”.

- Твій чоловік був присутній на родах. Тобі це допомогло морально?

- Так, надзвичайно. Він весь час був поряд, на тому ж ліжку — в родовому відділенні берлінської клініки Хавельхоє все максимально заточене під домашню обстановку. Допомагав мені не втратити остаточно самоконтролю (найстрашніше було би — впасти в істерику ) і трохи боявся, коли йому настав час перерізати пуповину...

- Пологи важкими були? Як швидко після них була на ногах?

- Загалом тривало все 23 години. Почала я з йоги і твердої впевненості в тому, що я правильно дихаю і все зможу сама. Гуляла по лісі, лежала у ванні, Норман розминав крижі і вголос читав мені Чарльза Буковські. На десятій годині переймів погодилася — через „не хочу” — на епідураль, бо без нього, сказали лікарки, сил би мені ні на що не стало потім.

Ходила як андроїд вся в капельницях і з апаратами, коли прийшов час, до мене збіглися всі медики, спершу не знаючи, що робити, бо мала в мені впиралась головою немов противилася природній команді „с вєщамі на виход”.

Вирішили помагати вакуумом – Кора-Джіа народилась як маленька Будда зі смішною шишечкою на голові. Далі все швидко прийшло в норму, але я уявляю, що вона, бідося, пережила. Головне, коли прийде апогей болю з прорізанням головки, збагнути, що це вже та точка, після якої ставатиме легше.

Кожній жінці бажаю, щоби все в неї пройшло дуже легко – не слухайте мої страшилки.

Якщо є маля – пологи пройшли успішно. Як доказ — після всіх тих морів крові тощо з лікарні я втекла вже на другий день.

-  Донечку грудним молоком годуєш?

-  Ні. Вона відмовилась.

- Який перший гардероб маленької?

- Дуже кумедний! Улюблений мій комплект — шапка з вухами японського кота і шерстяна червона туніка, як пальто без рукавів, із вишивкою. В ній мала схожа на сердиту тибетську бабцю. А так то в неї все по-максимуму „доросле” – сірі пальта англійського крою, „серйозні” штани й несерйозні кеди. Мама мене вважає дурнуватою: „Та дитині комбінезон треба і ковдру – все!”

Я добре розумію, що одяганки малюків — це головним чином забавки для їхніх батьків, але втриматися не можу. Коли натраплю щось гарне на себе — ще двічі подумаю, чи воно мені треба, а коли бачу щось на дитину чи навіть на собаку, то експресом втрачаю здоровий глузд.


-  Хто допомагає справлятися з купою справ?

-  Перші два місяці після народження доньки ми нетрадиційно перебували далеко від усіх мам, тіток, бабусь, невісток, сестер та інших вельми досвідчених осіб. Атаки довелося витримувати телефоном. До того ж, ми постійно переміщалися з країни до країни і геть усе таким чином ділили на двох. А наша «переїжджа» дитина примудрилась захворіти не в дорозі, а вже коли трапила до рук люблячих родичів і в стабільну обстановку з усіма ахами-охами, страхами протягів і купанням за розкладом.

В мене досвіду було нуль — вчилася у Нормана, в нього вже є дорослий син, щось він із пори його дитинства пам’ятає. До того ж, мене постійно консультували то дружини моїх братів у „скайпі”, то подруги на „фейсбуці”, то просто мудрі сайти. Таке от «цифрове» немовля у нас. Наразі, поки втрясаються формальності з бажаною азійською тіточкою (все виявилося не так просто), у нас відкрите питання пошуку місцевої няні. Може, хтось із ваших резидентів може дати рекомендацію?

-  У доньки зовсім неукраїнське ім’я. Як сприйняли його твої рідні. Наприклад, твоя улюблена бабця?

- Бабця... Це слово для мене значить „любов”. Бабця мене виростила, з дистрофана зробила пампухом, і тепер з нетерпінням чекає, коли побачить правнучку. Вона, коли почула вперше ім’я Корена Джіа, попросила повторити, щоби записати – треба ж людям його вимовляти правильно. А взагалі в родині її просто називають – Кора.


Мами, що спілкуються в мережі «Світ Мам», завжди із  задоволенням діляться своїм досвідом, підтримують одна одну, дають слушні поради. Адже, як влучно підмітила молода мама Ірена Карпа,ніщо не є таким цінним, як досвід.