5 грудня в Україні святкують Міжнародний день волонтера. Це людина, яка "кидає добро у воду" і якій не байдужа доля інших людей. Благородні та віддані своїй справі, волонтери їздять на передову і допомагають солдатам. Саме вони рятують сотні дітей-сиріт, приносячи радість в їхнє життя. Допомагають тяжкохворим, інвалідам, безхатченкам і літнім людям. Витрачають чимало своїх ресурсів абсолютно безкорисливо, беручи натомість тільки щирі усмішки людей.
Напередодні свята команда tochka.net вирішила поспілкуватися безпосередньо з волонтерами та дізнатися про труднощі, з якими вони стикаються.
Андрій Геведзе — проєктний менеджер компанії Run Ukraine, координатор волонтерського руху Iron Volunteers ("Залізні волонтери")Андрій займається набором та координацією команди волонтерів для спортивно-масових заходів. У 2013 році під час поїздки в метро він натрапив на оголошення про набір у команду волонтерів Київського марафону. Першого разу він прийшов з подругою, наступного — запросив друзів, і з кожним проєктом залучав все більше знайомих. З часом виникло бажання створити платформу і календар заходів, в яких можна спробувати себе в ролі волонтера.
У процесі роботи часто можуть виникати проблеми, не завжди все йде гладко. Основні труднощі в роботі з волонтерами — неявка в день заходу. Хтось захворів, на когось вплинули погодні умови, а хтось просто передумав брати участь у заході. У роботі волонтера головне — бажання. Кожен з нас може створити свій проєкт або ж підтримувати вже наявні платформи,Галина Войтович — волонтерка SARVA, організації з пошуку зниклих безвісти— розповідає Андрій.
Галина керує навчанням інфоргів і працює старшим інфоргом. Це вдень, а вночі вона працює касиркою супермаркету у Львові. Галина завжди хотіла допомагати людям. А ця організація — саме те, що вона шукала.
Як і у попереднього героя матеріалу, робота не обходиться без проблем, тим більше коли йдеться про пошук людини. Труднощів багато — особливо якщо це безвісти зникла дитина. Пошуки ведуться не тільки в гарну погоду, але і в дощ, сніг, вітер. Мурахи йдуть по шкірі, коли усвідомлюєш, що є люди, які абсолютно безкорисливо готові відкласти свої справи та вирушити на пошуки людини, маючи зовсім небагато інформації.
Ольга Білаш — волонтерка, яка допомагає тваринамОльга яскраво і влучно описала причину, з якої кожен із нас повинен допомагати бездомним тваринам:
По-перше, я завжди любила котиків. А по-друге, люди самі собі здатні допомогти — у них є руки, голова, а тварини беззахисні,— розповідає волонтерка.
Допомога тваринам вимагає чималого фінансування, якого в нашій країні не вистачає. Розповідаючи про основні проблеми волонтерства, Ольга говорить про відсутність державної підтримки, недосконале законодавство, яке погано контролює живодерів, їх випускають на свободу. Також є фінансові проблеми, оскільки утримувати тварин дорого.
Дарина Варишко — волонтер "Клубу добродіїв" у дитячому будинку "Чебурашка"Клуб, з яким працює Дарина, дає дітям спілкування і намагається підштовхнути їх до майбутнього вибору (допомагає пройти навчальні курси, прищепити навички). Але основне і найголовніше — вони дають вудку, а діти вже вирішують, ловити рибу або старий чобіт.
Дарина була волонтером ще в луганській школі — допомагала збирати інтернату канцелярське приладдя та подарунки на свята. У Києві напрям волонтерської роботи вибрала невипадково, робота з людьми для неї — це заряд емоцій, хоч і не завжди буває легко.
Я люблю роботу з дітьми, вони дуже заряджають. Коли до них приїжджаєш, ніби потрапляєш у мінівідпустку. У дитячому будинку вміють посміхатися всім, такі вже правила там. Але ось пробитися до них, бути їм другом, щоб пам'ятали твоє ім'я — це довгий, тернистий шлях. Також важка робота з оточенням і стереотипами, адже переважно у людей складається думка, що волонтерство в дитячому будинку — це якісь "подачки". Іноді важко пояснити, що саме спілкування, підтримка та шанси — це те, що допомагає дітям,Лариса Степанушко — волонтерка, засновниця групи "В'язані речі для воїнів"— каже Дарина.
Влітку 2014 року Лариса, журналістка і редакторка ділових видань, організувала волонтерську групу "В'язані речі для воїнів", а через кілька місяців почала шити спідню білизну під "брендом" "Пані Труссо".
Згодом група розрослася до понад 800 активних учасників з України, Італії, Грузії, США та інших країн, навіть із Росії. Для того щоб все охопити та чітко організувати роботу, у них було кілька координаторів, з'явилися склади для матеріалів і готових виробів.
Я — українка, а в мій дім прийшов ворог. Невже потрібні ще якісь причини, щоб стати волонтером?— говорить Лариса про свій вибір.
Що стосується напряму, то коли у 2014-му в Києві стояла спека, на сході температура повітря вночі знижувалася до декількох градусів. Треба було утеплювати хлопців, адже багато хто з них пішов на війну з Майдану. А оскільки Лариса вміла в'язати, то вирішила почати з цього, а потім вже залучила до справи родичів і подружок.
[Спочатку не було чіткого розуміння потреб хлопців, які воювали. Потім з'явилося багато так званих диванних експертів — групу критикували, наприклад, за чорний колір шапок або висміювали за те, що ми в'язали "бабусині шкарпетки",— коментує волонтер.
Але Лариса та її команда брали за орієнтир відгуки наших захисників: їхні поради допомогли визначитися з моделями шапок, удосконалити викрійки балаклав, трусів, пальчат, теплих поясів. Зрештою вони почали виготовляти речі високої якості, на які був дуже великий попит.
Волонтерство доводилося поєднувати з роботою не один рік — це дуже виснажливо фізично та емоційно. Волонтерська група не розпалася, як більшість, а працює восьмий рік саме завдяки відкритій і зрозумілій діяльності, гнучкості, здатності ухвалювати рішення колективом і прозорій звітності. Вони впевнені, що Україна переможе, але над цим треба ще багато працювати.
Слово "волонтер" походить від латинського "добровільний, що діє з власної волі". Прекрасно, що в Україні така велика кількість людей, яким не все одно, які готові допомагати з власної волі. Робити добро і "кидати його у воду".
Автор: Ярослав Шабала