Погана компанія, небезпечні друзі. Де вихід?

У них немає нічого поганого, і єдине, що може їх зіпсувати, це погані, невдало обрані друзі. І бажання батьків втручатися в дитячу дружбу, регулюючи та відбираючи, просто приголомшливе! Інколи ми готові перед кожною новою людиною, яка з'явилася в житті дитини як друг, опустити шлагбаум! Та який там шлагбаум! Зачинити своє чадо за залізними воротами, щоб ніхто й ніколи не зміг вплинути на таку ніжну, чисту, уразливу душу! Бажання цілком зрозуміле та легко пояснюване: адже саме в дружбі діти відкриваються найбільше, як губка, вбираючи те, що їх оточує. Але й повністю ізолювати їх від навколишнього світу, в якому апріорі немає ідеальних людей, не можна – друзі однаково повинні бути і вони будуть. Як же поводитися в тому випадку, якщо друзі сина або дочки викликають тривогу? Звернімося до думки психологів.

Спершу з’ясуймо, чому та або інша людина несподівано виявляється другом твоєї дитини. На думку американського педагога Еди Ле Шан, дитина найчастіше починає товаришувати з тією людиною, в якій яскраво виражені непритаманні їй самій риси. Старанні, тихі хлопчики зненацька сходяться із забіяками; сором’язливі, невпевнені у своїй зовнішності та шармі дівчатка стають найкращими подружками тих, чий моральний вигляд уже в 12 років викликає сумнів. Тривогу батьків легко зрозуміти: з одного боку, вони побоюються, що їхні діти опиняються в явній (але дуже сумнівній за своєю якістю) тіні та стають «використовуваними». А з іншого – бояться, що їхня дитина зміниться до невпізнання, перейнявши негативні риси…

І перше батьківське бажання – негайно без жодних пояснень заборонити дружбу! Зовсім неправильний шлях, що руйнує головне – довіру між дитиною та її батьками! До того ж результат у більшості випадків – нульовий. Дружба просто відходить у тінь. І витягти звідти сина або дочку буває неймовірно складно.

Найкраще, що можуть зробити батьки – це розчинити перед друзями своїх дітей двері свого будинку, показати дитині, що вони не мають нічого проти її дружби, що її друзі дорогі та цікаві їм. До речі, переважна більшість тих, хто, на перший погляд, небажаний, виявляються доволі цікавими людьми, які дійсно доповнюють рідну дитину. Дай своїй дитині можливість самій зробити висновки, підводячи її, в разі необхідності, до потрібного рішення. Але бережися упередженості! Щойно син або дочка відчують, що ти невиправдано-несправедлива, вони замкнуться в собі: дитячо-підліткова дружба дуже цінна для підростаючої людини, і будь-який грубий рух у бік її заперечення залишає в душі глибокі рани.

Не забувай і того, що дитяча дружба найчастіше (за рідкісним винятком, безумовно) – швидкоплинна. Одержавши щось одне від одного, діти дуже часто зовсім безболісно розстаються. Діти розійшлися, а от пам'ять про те, якою несправедливою та нечутливою може бути мама, залишилася. Постарайся, щоб цей швидкоплинний епізод не залишив глибоких подряпин на ваших взаєминах.

І ще один нюанс: не забувай, що твоє чадо не обов'язково виступає «приймаючою» стороною. Цілком можливо, що в цьому випадку інша дитина гостро потребує дружби твого сина або дочки. І навіть неусвідомлене, інтуїтивне бажання твого нащадка допомогти, заслуговує на похвалу. Постарайся пам'ятати та розуміти: перед тобою – дитина, хоч і чужа, але однаково дитина. Допоможи їхній дружбі своєю увагою й участю. Це потрібно насамперед твоїм взаєминам зі своїми дітьми – адже твоя небайдужість обов'язкова буде оцінена, і колись принесе свої плоди.

Значно гірші справи в тому випадку, якщо дитина потрапляє в погану компанію. Виникаючий у таких випадках колективний егрегор надто сильний, щоб дитина могла самостійно впоратися з ним. Цілком благополучні діти, які скоїли якийсь груповий злочин, згодом самі собі не можуть пояснити свою поведінку. «Ефект натовпу» – наймогутніша сила, опиратися якій неймовірно складно. «Нормальна, благополучна дитина рідко підпадає під вплив антисоціальної поведінки» – пише Еда Ле Шан. Тобто, якщо лихо скоїлося – треба зрозуміти мотиви дитини. «Насправді проблема полягає в тому, чи відверта з нами наша дитина. Якщо вона охоплена почуттям неповноцінності та самотності, вона компенсує це, потоваришувавши з першим хуліганом класу». В отроцтві (періоді пошуку та сум'яття) діти нерідко використовують погану компанію як спосіб випробувати себе на міцність. І дії батьків у цьому випадку повинні бути авторитарні. До речі, діти нерідко чекають, щоб батьки вивели їх із ситуації, якій вони вже й самі не раді. Вони звернуться по допомогу до дорослих, якщо будуть впевнені, що їх не каратимуть. Треба створити таку атмосферу в сім’ї, в якій дитина без найменшої незручності могла б сказати: «Я хочу, щоб ви заборонили мені гасати на мотоциклах. Я боюся того, що вони роблять, але не хочу, щоб мене вважали тюхтієм». У цьому випадку «поліцейська» заборона стане бажаним порятунком для дитини та неймовірним полегшенням для батьків.

Якщо ж довіри немає, то заборони й нотації можуть штовхнути дітей в обійми тих, від кого ми їх усіма силами намагаємося вберегти. Так, найкраща протиотрута – вільне та чесне обговорення спокус і небезпек, які трапляються на життєвому шляху. Але такі стосунки не виникають «зненацька», їх треба ростити з пелюшок. Проґавили? У більшості випадків, на жаль, без зовнішньої допомоги впоратися не вдається... Психологи, різні соціальні служби – доведеться хутко шукати те, що виявиться найефективнішим. Але затоваришувати зі своєю дитиною не пізно навіть тоді, коли в неї уже є свої діти. І підтверджень тому – безліч.