Лише третина українців, інфікованих ВІЛ, знають про це

І знову ВІЛ на порядку денному. Цього разу приводом для чергової розмови на цю тему стала благодійна акція «Пробіг заради життя», ініційована Представництвом ООН в Україні. Пробіг відбувся 9 жовтня цього року (дивись галерею). Мета акції - привернути увагу громадськості до проблеми поширення ВІЛ в Україні, зібрати кошти для українських дітей, інфікованих ВІЛ.

ВІЛ в Україні мовою цифр

Загальна кількість українців, інфікованих ВІЛ, за даними ВОЗ, становить не менше 360 тис.

При цьому під диспансерним наглядом перебуває лише 106 тис. ВІЛ-інфікованих. Решта людей або не знають про те, що інфіковані, і продовжують вести звичайний спосіб життя, або знають, але, не довіряючи медицині чи побоюючись реакції друзів і знайомих, живуть зі своєю проблемою в режимі «один на один». Чи є вони при цьому джерелом подальшого поширення інфекції? Судячи за темпами поширення ВІЛ в Україні - так.

Кількість жінок, інфікованих ВІЛ, за останні кілька років зросла з 20% від загального числа інфікованих до 40%.

Близько 40% дітей, які живуть на вулиці, інфіковані ВІЛ.

ВІЛ давно вже перестав був хворобою наркоманів, гомосексуалістів та повій.

«Ці дані свідчать про найактивнішу і найшвидшу епідемію ВІЛ в Європі», - сказав постійний представник ПРООН в Україні Олів'є Адам.

Дорогу для ВІЛ відкриває безпечність і ...?

Перший чинник. Підліткова безтурботність. Як свідчать дослідження, пересічна українська дитина знайомиться з алкоголем у віці 14 років. Близько 16% школярів і 33% студентів зловживають алкоголем. Знайомство з алкоголем нерідко супроводжується першим сексуальним досвідом... Чи думають вони при цьому про презервативи? Дуже сумнівно...

Другий чинник. Безпечність дорослих людей. Тут без коментарів... Відсутність презерватива при «випадковому» сексі можна пояснити лише надзвичайно низьким рівнем інтелектуальних здібностей.

Третій чинник. Падіння рівня життя українців, збільшення числа людей, які не знаходять собі місця в житті й поповнюють лави алкоголіків, наркоманів, повій.

І останній чинник: недостатня інформованість про смертельну загрозу. Цей чинник цілком і повністю на совісті чиновників. Їх стандартний аргумент на свій захист: обмежене фінансування програм. Між тим, як зазначають міжнародні спостерігачі, більша частина коштів, що виділяються державою на боротьбу з ВІЛ/СНІД, витрачається на утримання апарату чиновників.

Чи вважаєш ти темпи поширення ВІЛ реальною загрозою для себе особисто? До стоматолога ходити страшно? А до гінеколога?