TOCHKA.NET і forbeswoman розкажуть про нього докладніше.
Французький посол при російському дворі граф Сегюр згадував про свою першу аудієнцію у Катерини II. Людина немолода, досвідчений дипломат, він приготував офіційну вітальну промову і вивчив її напам'ять. Сегюр писав, що як тільки увійшов у зал і побачив імператрицю — її «величний вигляд, поважність і благородство постави, гордість її погляду», так здивувався усім цим, що негайно забув свою промову.
З ним сталося те, що відчували багато людей, вперше побачивши Катерину Велику. Проходила хвилина-друга, і спокійна мова государині, її доброзичливий, навіть ласкавий тон розбивали лід збентеження, і новий знайомий Катерини відчував себе поряд з нею легко і вільно. Він раптом помічав, що велич і гідність можуть легко й органічно поєднуватися з простотою і люб'язністю. Ще через кілька хвилин гість, придивившись до імператриці, зауважував, що дійсно — вона зовсім не сліпуча красуня, але який у неї прекрасний колір обличчя, яке розкішне каштанове волосся, живі і розумні блакитні очі, чуттєві губи, а у всьому її вигляді стільки грації і принади!
Прислухавшись до того, що вона говорила прекрасною французькою мовою, гість робив висновок, що імператриця — розумниця.
А ось вона весело засміялася жарту співрозмовника, щось відповіла йому в тон, і стало ясно, що Катерина володіє тонким почуттям гумору, а її заразливий сміх говорить про легкий характер натури оптимістичної і життєрадісної.
За всім цим стояла справжня філософія поведінки, особлива «гімнастика» для душі, яка, як і в кожної людини, часом занурюється в меланхолію: «Треба бути веселою, — писала Катерина пані Б’єльке. — Тільки це все перемагає й переносить. Кажу це з власного досвіду: я багато переносила і перемагала в моєму житті, проте сміялася, коли могла».
Вона була переконана, що веселий характер — ознака генія, а вже у своїй приналежності до породи геніїв вона не сумнівалася. Втім, государиня часто хандрила, хворіла, бувала похмурою. Але це бачили тільки її наближені, слуги і секретарі.
Майбутня Катерина, принцеса Софія Августа Фредеріка народилася 21 квітня 1729 року в прусському місті Штеттин у родині князя Христіана Августа Ангальт-Цербського. Дитинство принцеси було звичайним для дітей її кола: вона отримала домашню, досить поверхневу освіту. Несподіване свято прийшло в сім'ю Христіана-Августа на початку 1744-го — російська імператриця Єлизавета Петрівна обрала німецьку принцесу Фіке нареченою для свого племінника і спадкоємця престолу Петра Федоровича!
Натхненна запаморочливими перспективами, Фіке засіла за російську мову, твердила по-російськи символи православ'я і 28 червня 1744 року в Успенському соборі Московського кремля прийняла хрещення за православним обрядом. Відтепер її іменують Катериною Олексіївною. 29 червня Катерина стала нареченою, а незабаром і дружиною великого князя Петра Федоровича.
Дівочі мрії про прекрасне життя в Росії розбилися вщент. Сімейне життя не склалося одразу ж. Ні, вона полюбила б свого обранця — у Фіке було гаряче, чуттєве серце, та й з дитинства їй вселяли думки, що принцеси не вільні у своєму виборі і зобов'язані любити тих, на кого їм вкажуть батьки. Але чоловік виявився абсолютно непридатним до подружнього життя. Старший її на рік, Петро був інфантильний, нерозвинений, зайнятий іграми в солдатики, дресируванням собак і бачив у дівчині, яку йому обрала в дружини тітка Єлизавета, товариша, повірницю своїх ігор, але не кохану. Петра погано виховали, і він поводився як вередлива, химерна дитина, не враховував поглядів дружини, часто бував з нею грубий, ніколи не цікавився її справами і думками. Петро не те що чоловіком, але і товаришем виявився нікчемним: варто було імператриці Єлизаветі прогнівитися на молоде подружжя за якусь дрібницю, як він, не вагаючись, зраджував дружину, звалюючи всю провину на неї.
Погорював про долю, Катерина змирилася зі своїм становищем і прийшла до жорстокого висновку щодо судженого: «приборкуйте себе, будь ласка, на рахунок ніжностей до цього пана; думайте про себе, пані!».
«У мене, — писала пізніше Катерина, — були хороші вчителі: нещастя з самотою». Від нудьги вона захопилася читанням, переходячи від романів до серйозних наукових творів і енциклопедій. З роками читання Катерини стало більш систематичним і осмисленим, вона читала книги за розробленим нею ж планом. Знання шліфували розум, давали йому їжу, допомагаючи спочатку в мріях, а потім і в житті йти до високої мети — впливу, влади, слави. Відчуття інтелектуальної переваги над оточуючими, почуття своєї обраності було сильно розвинене в ній, честолюбство Катерини вже в молоді роки палало жарким полум'ям. Вона спіткала велике мистецтво політика: керувати собою, вичікувати, стримувати себе, мати завжди холодну голову.
А.П. Бестужев-Рюмін оцінив неабиякий розум і честолюбство дружини спадкоємця. У 1757 році він зблизився з нею, бажаючи використати Катерину в своїх політичних розрахунках — на той час Єлизавета Петрівна все частіше хворіла, могла померти, а з приходом до влади Петра III, вороже налаштованого до канцлера, Бестужеву загрожувала опала, а то і Сибір. У 1758-му році інтриги Катерини і Бестужева були викриті. Їй вдалося уникнути опали, їх листування про відсторонення Петра Федоровича від престолу і воцаріння самої Катерини вчасно було знищене. У якийсь момент здавалося, що розгнівана змовою Єлизавета Петрівна ось-ось розправиться з дружиною спадкоємця, але тут Катерина проявила надзвичайну мужність, сама прийшла до імператриці і зуміла виправдатися, вислизнути з петлі, яка затягалася навколо її шиї.
Страшний досвід викритої змовниці пригодився Катерині через кілька років. Бестужев не до кінця оцінив політичні здібності своєї молодої партнерки — насправді вона, звичайно ж, не збиралася ділитися владою ні з ким.
Усі найяскравіші та найцікавіші новини дивись на головній сторінці жіночого порталу TOCHKA.NET
— все для жінок.
Підписуйся на наш Facebook і будь в курсі всіх найцікавіших та актуальних новин!
Коментарі