Але відтоді багато чого змінилося. Гомеопатія, аюрведа, рефлексотерапія, психотерапія, лікування під гіпнозом, медитація, лікування молитвою... Не можна сказати, що ці напрями відверто ворогують один з одним, бо надто вже уразливе «поле бою» – людське життя… Але камінчики в городи одне одного закидають регулярно… І величина цих «каменів» залежить від інтелігентності та, на жаль, від рівня професіоналізму «воїна» в білому халаті. Насправді хороші лікарі воліють не воювати одне з одним, а співпрацювати, визнаючи сильні сторони одне одного та слабкі – своєї парафії. У короткому викладі їхні переваги та недоліки мають приблизно такий вигляд:
Офіційна (традиційна, алопатична) медицина – це ті лікарі, під нагляд яких ми потрапляємо з перших хвилин життя. Висока честь вести літопис нашого тіла випала саме їм: педіатрам, хірургам, гастроентерологам, кардіологам, гінекологам тощо. І в цьому літописі – різні сторінки. Хтось може розповісти про те, як умілі руки хірурга по кісточках зібрали тіло, як буквально з того світу витяг кардіолог, як… Хіба мало таких випадків?! А хтось із болем і подивом повідає історію про те, як довго та даремно лікували хронічну виразку, як запалення яєчників призвело до безпліддя тощо. На жаль, це одна із найхарактерніших рис традиційної медицини: майстерність на рівні дива, коли йдеться про шоковий стан, інфаркт, хірургічне втручання та дуже невисока ефективність, коли треба лікувати задавнені хвороби, що не загрожують життю. Чому? Представники «нетрадиційного крила» схиляють голови, поважаючи вміння колег рятувати життя в критичній ситуації, і дуже коректно пояснюють причини їхніх невдач. Річ у тім (принаймні з погляду представників ведичної медицини), що хвороба має шість стадій розвитку. Класична медицина фіксує лише п'яту, очевидну, стадію. І працює на її рівні – рівні фізичного тіла, насправді усуваючи при цьому лише симптоми захворювання (найчастіше – болісні відчуття й очевидні фізіологічні порушення). Але корені проблеми залишалися недоторканими! Садівники знають: допоки живий корінь, бур'ян непереможний. Він може зав'янути і навіть «задрімати» глибоко під землею, але варто пройти теплому дощику – і ось він, рідненький! Так само й хвороба: їй підріжуть верхівку, але ж корінь живий! Це не вина, а біда нашої медицини, що активно пожинає плоди войовничого комунізму: адже лише сто років тому найгірший лікар, призначаючи пігулку, грізно насуплював брови: «А ти, бабо, в церкві давно була? Молися, убога!» І хоч як би примітивно це зараз звучало, молитва та сповідь і були тими найпотужнішими засобами, що доповнювали таблетку, працюючи на більш тонких рівнях. Церкви закрили. Люди хворіють. Але задля справедливості треба сказати, що сьогодні кожен насправді хороший, справжній лікар, обов'язково радить пацієнтові почати лікування з Літургії… При лікарнях відкриваються церкви, з хворими дітьми нарівні з лікарями працюють і священики. І це добре!
Більша частина нетрадиційної медицини прийшла до нас зі Сходу – їм там пощастило більше, комуністи до них не добралися. Але… Є й тут одне велике «але» – кваліфікація лікаря. На лікаря, який працює лише на рівні фізичного тіла, у наших інститутах навчаються вісім років. Скільки ж років треба вчитися, щоб дозволити собі вторгатися в тонкі сфери?! По двадцять років працювали тибетські ченці-голковколювачі під наглядом наставника, перш ніж одержували право поставити голку самостійно. А в нас: місячні курси – і «фахівець» готовий. Чи варто коментувати якість цих послуг?
Розумієш, що твоя хвороба виходить за рамки вузької спеціалізації алопатичної медицини? Хочеш звернутися до аюрведи, гомеопатії, рефлексотерапії? Не шкодуй часу на пошук досвідченого лікаря – грубі махінації на тонкому рівні принесуть тобі більше шкоди, ніж невдало підібрана таблетка.