Олена Лазуткіна – книжковий продюсер. Професія для нашої країни нова і "неосвоєна", мені стало цікаво поспілкуватися з людиною, яка знає книжкову "кухню" зсередини. Ми зустрілися з Оленою на терасі одного зі столичних креативних просторів і поговорили про механізми книжкового продюсування, особливостях мас-маркету і про співпрацю з епатажним бізнесменом Гаріком Корогодським.
- Олено, ви називаєте себе книжковим продюсером. У моєму розумінні це "Супермен", який допомагає авторам заявити про себе. Що ви вкладаєте в це визначення?
Скажу відверто, що в моєму випадку професія "книжковий продюсер" була придумана виключно під семінари. Я, швидше, консультант, який має певний багаж знань у книжковій індустрії. Тому деякі автори називають мене "книжный решало".
В Україні всі звикли, що продюсер залучає гроші, а я ж, навпаки, їх витрачаю. Моє завдання – правильно їх розподілити з максимальною ефективністю для клієнта, з урахуванням специфіки власне літературного проекту.
Я не беру участі у створенні сюжетів, але, якщо автор просить дати пораду, то я її завжди дам. А найчастіше взагалі не читаю книгу до моменту розробки рекламної кампанії, тотму що після прочитання виникає суб'єктивне ставлення до тексту, а моє завдання – знайти автору однодумців.
- Розкажіть детальніше про клієнтів. Вони самі вас знаходять?
Найчастіше мене "передають" сарафанним радіо, тому що в моїй області спеців поки практично немає. Я в принципі не з тих людей, які щось пропонують. У мене є правило: я не працюю "на", а працюю "з". У мене немає таких замовників, чию сім'ю я б не знала або не знали мене. Ми, скоріше, стаємо творчими партнерами.
У моїй роботі один з найважливіших моментів – довіра між мною і автором. Людина повинна зрозуміти, що я їй потрібна, тому що вона мені платить гроші. У будь-якому випадку, я всіх консультую безкоштовно. Є ті, хто приходять, слухають, кивають головою, роблять по-своєму і через деякий час все одно повертаються.
Я, як правило, працюю з молодими авторами. Такі метри, як, скажімо, Роздобудько або Кокотюха не вважають, що їм потрібен продюсер. При цьому зрозуміло, що дружні відносини ніхто не відміняв.
ЧИТАЙ ТАКОЖ:
- Чи проговорюєте зі своїми клієнтами можливі ризики?
Звичайно, я своїм авторам розповідаю про можливі ризики і кажу, що зі мною вони їх зменшують. Якщо бути вже максимально точними, то на перші 2-3 книги, ви скоріше витратитеся, але створите ім'я, яке може "годувати" роками, якщо автор обере розвиток у бік редактора, тренера або журналіста. Так, я знаю, що продам тираж 3 000 примірників художньої літератури за півроку, рік максимум. Для України, на жаль, це круто. Як правило, у молодого автора виходить від 500 до 1000 примірників.
Для того, щоб мінімізувати ризики, потрібно багато працювати. У нас про це часто забувають. Перед тим, як запустити кампанію Олени Андрейчикової по книзі Женщины как женщины" ми її продумували протягом декількох місяців, і коли книга вийшла, ми дійсно взяли рейтинги продажів.
Позиція "не брехати замовнику" допомагає ще більше, і дійсно найчастіше я вражаю людей негативом. Багато видавців, навпаки, намагаються все прикрасити, тільки незрозуміло навіщо. Від того, що ти розкажеш комусь казки нічого доброго не вийде. Просто треба називати речі своїми іменами. Для мене це важливо.
- Наскільки у вас активний робочий день?
У мене досить насичені будні. Якось навіть підрахувала, що в день спілкуюсь не менше, ніж з 45 людьми, а буває й більше.
Я обожнюю свій робочий день, тому що ніколи не знаю, чим він закінчиться, хоча завжди наперед прописую чіткий план.
- Готуючись до інтерв'ю, я знайшла в Інтернеті ваше резюме, і в ньому прочитала список проектів, з якими ви працювали. Він досить значний – від балету до цирку. Як ви зрозуміли, що книжкова індустрія – ваше?
Резюме я спеціально не видаляю з Мережі, і в ньому вказана лише частина проектів, над якими я працювала. Так склалося, що спочатку "відправною точкою" в моїй кар'єрі стали саме книги. У 18 років я відкрила перший книжковий магазин, а в 20 зрозуміла, що мені вже не цікаво просто продавати.
У мене стався переломний момент, коли я працювала креативним продюсером групи Green Grey, як тільки стартонули мої семінари з навчання авторів продавати себе ж. Саме тоді мені довелося обирати між шоу-бізнесом і книгами. Зараз розумію, що зробила правильний вибір.
Я знайшла себе саме у книжковій індустрії багато завдяки тому, що мені швидко стає нецікаво. Книги – це саме та галузь, яка не дає зациклюватися на чомусь одному. Книги – це завжди щось різне. Життя книжкового проекту досить коротке, якщо ставити ціль завжди в "ТОПах", то автор повинен мати можливість витрачати в день по 4-5 годин для роботи над своїм проектом і випускати 1-2 книги на рік.
- А чи можна застосовувати механізми продюсування шоу-бізнесу на книгах?
Я так і зробила: переклала систему шоу-бізнесу на систему книг, трохи її адаптувавши. Насправді, книжковим продюсером може стати будь-який продюсер шоу-бізнесу. Все дуже схоже і тут важливо відчувати. Для мене успішний продюсер той, у якого є передчуття.
У шоу-бізнесі фінансова сторона більш нестабільна, ніж у книжковій індустрії. Грубо кажучи, в цьому місяці у тебе може бути п'ять корпоративів, а в наступному – один або взагалі нуль. До того ж, у книжковій сфері у мене немає як таких конкурентів, і я розумію, що в кращому випадку вони з'являться років через п'ять. Так як процес пізнання ринку та інструментів, створення контактів і можливості впливу – потребують досить багато зусиль.
ЧИТАЙ ТАКОЖ:
- Які рекламні інструменти можна застосовувати у книжковій індустрії?
Насправді, інструменти реклами одні й ті самі, незалежно від сфери діяльності (особливо у творчих брендах). Потрібно відчувати, що саме спрацює в даний момент. Витратити багато грошей – нескладно. Важливо розуміти наскільки це буде порівнянно з "вихлопом". Скажімо, звичайною презентацією книги вже особливо нікого не здивуєш, це скоріше буде дружня зустріч. Звичайно, це не стосується публічних авторів або таких, які вже стали лідерами думок у своїй тематиці.
Якщо говорити про зовнішню рекламу, то до неї теж потрібно підходити правильно. З вдалих прикладів – наружка спрацювала у письменниці Анни Богінскої, але це, скоріше на впізнаваність, ніж на величезні продажі. Знову ж таки, тут так само важливо правильно зробити рекламу, так як більшість вважає нормальним розмістити абзац (умовно) на борді, який людина повинна прочитати за кілька секунд. Але взагалі, молодим авторам в якості реклами я не раджу брати цей інструмент. У нашому менталітеті глибоко вкорінене "жлобство" – як тільки ти відверто показуєш, що в тебе є гроші без будь-якого підґрунтя це грає тільки в мінус.
- Для вас, як для людини творчої, яку роль відіграє сім'я і стосунки?
Мені дійсно хотілося б зустріти "свою" людину, але розумію: не виключено, що в майбутньому все ж таки доведеться чимось жертвувати. Якраз нещодавно читала інтерв'ю з Патрісією Каас, яка не має дітей і незаміжня, так от, коли їй було близько 30 років, у неї постало питання: особисте життя або світова слава? Думаю, не варто пояснювати, що вона обрала. У кожної сили є слабкість. Ось я придумала собі місію: хочу зробити так, щоб література була настільки ж популярною, як і музика. Я усвідомлюю, що спосіб життя з такими цілями не відповідає домашньому сімейному вогнищу.
Час від часу замислююся, наскільки я сімейна людина. Все життя думала, що так, а зараз виникли сумніви. Хоча все ще вірю, що сенс життя – любов, і коли зустріну свою людину, я зрозумію це з першого погляду. Я – шалений романтик, хоча ретельно це приховую. Відразу згадався фільм "Реальна любов", я його час від часу переглядаю, коли в чомусь маю сумніви. Але відносини вимагають часу і зусиль, а нині мій мозок забитий іншими напрямками, українського ринку мені стає замало.
- Як щодо "замахнутися" на ту ж Європу?
Так, дійсно в нашій країні я практично зібрала цілісну картинку книжкової індустрії, і тепер хочу виходити на світ. Якщо брати основні книжкові ринки – європейський, американський і російський, то вони все абсолютно різні, і найдивніше, що якась загальна схема для всіх країн непридатна. Я дію за принципом "щоб усім було вигідно", знаходячи слабкі і сильні сторони в учасників галузі та пропоную їм рішення або проекти, засновані на моєму досвіді.
На даний момент, в українській книжковій індустрії немає кваліфікованих лідерів думок, які були б неупередженими, при цьому сучасними і толерантними. Багато хто чомусь забуває, що потрібно не тільки критикувати, але й допомагати. Особисто я завжди знайомлю своїх Письменників між собою і прошу їх хоча б "лайки" ставити, і всіляко підтримувати один одного. На нашому й без того бідному ринку, кожен може знайти свою нішу, зараз так точно, ви практично скрізь можете бути першим творцем течії/тематики/літературної ідеї. Я всіх закликаю об'єднуватися і популяризувати один одного, а не критикувати.
- В одному з інтерв'ю ви сказали, що мрієте про інтелектуальний мас-маркеті. Що для цього потрібно?
Коли розпався Радянський Союз в Росії продовжили фінансувати літературу, а в Україні – ні, і тому десять років у нас просто "випали". Український книжковий ринок почав оживати тільки на початку 2000-х.
Почали вже з'являтися метри з накладами від 10 тисяч – Ірен Роздобудько, Оксана Забужко, Андрій Кокотюха, Марина і Сергій Дяченки та інші... Так, їх зараз знає вся Україна, але для Європи, на жаль, я їх навряд чи зможу продати, хоча деякі своїми силами перекладаються, видаються. Просто я сконцентрована на продажах накладів побільше, а більшість – на кількості іноземних перекладів. Хоча медаль має дві сторони, а в даному випадку навіть більше. Є цілий ряд авторів, які пишуть глибоко, але для обивателя вони занадто інтелектуальні і символічні, не дарма ж існує поняття "горе от ума". Або, припустимо, обрана письменником тема твору настільки специфічна, що за фактом має занадто маленьке коло шанувальників. Або неправильно підібрана обкладинка і стилістика тексту під реальну аудиторію книги.
Інтелектуальний мас-маркет – мрія: це коли напис на обкладинці "Пулітцерівська премія" або "Нобелівська премія з літератури" буде робити відразу стотисячні продажі по країні, коли з'явиться сучасна українська премія, яка відкриє світові можливості, коли літературні читання будуть заповнювати зал Палацу "Україна"...
- Ви любите говорити "Книг для всіх не буває", що саме ви в це вкладаєте?
Це дійсно так. Я в свої 28 років досі не можу до кінця прочитати "Війну і мир" Льва Толстого. Для когось "50 відтінків сірого" – казка для домогосподарок, а для когось – знайомство з БДСМ. Я не особливо читаю українською, але при цьому, цілий ряд зарубіжних авторів зволію саме українською мовою, наприклад, "Гаррі Поттера" і Харукі Муракамі, які визнані одними з кращих у світі. Книг для всіх не буває, та й ніколи не було.
Мені подобається російський підхід до популяризації читання, він найбільш близький нашому менталітету. Нещодавно бачила в Інтернеті картинку – Лев Толстой, який стоїть у толстовці з баскетбольним м'ячем, і підпис: "Не сдавайся. На 500 странице у тебя откроется второе дыхание" (сміється). Або двозначна гра слів і назв в принтах з популярними особистостями. У нас, на жаль, ніхто не займається рекламою читання як такого.
- Еротичний роман британської письменниці Е. Л. Джеймс "50 відтінків сірого" ви б віднесли до мас-маркету?
Для мене "50 відтінків сірого" – реакція соціуму на зміни. Свого часу була подібна історія з психологічною драмою Романа Пригунова за романом Сергія Мінаєва "Духless. Повесть о ненастоящем человеке" і романом Фредеріка Бегбедера "99 франків". Раніше пронеслася ціла хвиля біографічних та вигаданих фільмів і книг, що описують творчі професії і нестандартний спосіб життя. Коли "закінчили з роботою" перейшли "в ліжко", звичайно, це лише моя теорія.
Ще десять років тому спосіб життя головного героя "99 франків" для багатьох був нонсенсом: вище суспільство з іншими можливостями, грошима, першими Segway, наркотиками. Зараз люди вже розуміють, що з наркотиками сьогодні добре, а завтра погано і що в принципі ти можеш досягти такого ж життя, влаштувавшись вдало на роботу. Тому мені здається, що в 2015 році ці твори навряд чи б "вистрілили".
- Чи може якийсь твір українського автора так само голосно "вистрілити"?
Скажімо так, є Письменники, на яких я "ставлю". Зараз активно читаю саме наших сучасників, але, на жаль, справді цікавого сюжету, навіть точніше – опрацьованих декількох сюжетних ліній немає, як і обміркованих персонажів, та й теми найчастіше досить банальні. Але тут авторів також звинувачувати не можна, середній гонорар автору, якому пощастило видатися – 10-20 тисяч гривень.
Наприклад, Ельга Міра зараз працює над створенням своєї другої книги. Там досить резонансний сюжет – жінка закохується в чоловіка з нетрадиційною сексуальною орієнтацією. Разом з автором над твором працюють досить відомі редактори. Я вважаю, що цей твір стане досить резонансним і може претендувати на світ.
Ось нині ще веду для себе незвичний поетичний проект – Юлію Лебедєву. Лірика на контрасті з образом поетеси. До речі, нещодавно з Юлею був кумедний випадок. Ми разом з нею ходимо на курси акторської майстерності. Якось вона читала один зі своїх віршів, і всі подумали, що воно про коханця, а воно було присвячено Донецьку, з якого їй і її родині довелося виїхати. Для неї це дійсно стало шаленим емоційним потрясінням, після якого вона почала багато писати.
- Ви ведете свою колонку на tochka.net, і нещодавно ваш пост "Чому я розмовляю російською?" викликав великий ажіотаж. Прокоментуйте вашу позицію щодо цього.
Іноді я себе відчуваю Жанною д'Арк, бо моя позиція часто суперечить більшості. Особисто для мене не стоїть мовне питання – є ті, хто намагається його лобіювати. Навіщо? Мені не ясно. Більшість світових бестселерів видають саме російські видавництва, оскільки можуть собі дозволити викуповувати авторські права, відповідно, ми власноруч позбавляємо себе цілого шматка світової літератури. Замість того, щоб прищеплювати до літератури як такої, ми робимо її ще менш доступною.
Я обожнюю українську мову, знаю її і можу на ній спілкуватися. Але я не зрозумію – якщо мені зручніше, і я краще говорю російською, навіщо паплюжиті рідну мову?
- Ви співпрацювали з епатажним бізнесменом Гаріком Корогодським. Розкажіть про це детальніше.
У Гаріка Корогодського є своя величезна креативна команда. Моє завдання по Гаріку було, скоріше, ввести в книжковий бізнес і "налаштувати". Для мене це вийшов більш "ігровий" проект. Від початку Гарік присвячував книгу "Как потратить миллион, которого нет, и другие истории еврейского мальчика" батькам, і він хотів надати цьому максимальний розголос.
Всі дивляться на Гаріка, як на "мішок грошей" і мене вже дістали розпитуваннями саме про його проекти: "Скільки ж це коштувало?", але для мене це людина абсолютно іншої глибини, і я відчуваю до нього глибоку повагу за те, що він робить і як. Для мене креативна команда Гаріка Корогодського задає високу планку нашого ринку, що, звичайно, сприяє розвитку.
- Чи є у читачів попит на подібну літературу?
Звичайно. Як не дивно, але з нашим менталітетом найцікавіше пишуть люди, які змогли чогось досягти в житті. Коли людина чогось досягає –гроші у неї є. Тому що у всіх інших, як правило, заїжджені сюжети. У нашій країні – гроші розширюють світогляд.
Я завжди наводжу приклад: "Оленка Івасика вбила топориком за хатинкою". Ну, не цікаво це читати сучасним людям. Чим більшість нашої літератури відрізняється від "Кайдашевої сімї"? Друзі, ну цей твір вже написали ще в 1878 році.
- Нещодавно ми спостерігали яскраву PR-кампанію Корогодського на місцевих виборах, але бізнесмен всерйоз не хотів йти в політику, а рекламу, як з'ясувалося, зробив для розваги. Чи не замислювалися ви над політичною кар'єрою?
Купити можна кожного, питання тільки в сумі. Гарік для мене сучасний, і я впевнена, що він міг би подивитися на "совкову" систему по-іншому, і якби він справді балотувався, то я, швидше за все, віддала б свій голос за нього. Це все одно крутіше і цікавіше ніж партія "зоряних війн".
У моєму "багажі" ціла політична історія – я колись захищала культурні об'єкти. Було й пошматоване пальто, й дивний запущений газ, після якого я мало не потрапила в аварію – їду на швидкості по проспекту Перемоги й розумію, що у мене біліє перед очима...
Зізнаюся, мені дві партії пропонували балотуватися на місцевих виборах. Але я настільки поглибилася в літературу, що мені політика нецікава. Та й взагалі, дуже брудно для мене там. Я мрію про свій творчий "острів", присвячений книгами, де буде величезна друкарня, хмарочос адміністрування, перекладів і продакшена, такий собі "творчий диснейленд".
Всі найяскравіші та найцікавіші новини дивись на головній сторінці жіночого порталу tochka.net