Мене звуть Богдан. Мені 21 рік, і я PR-менеджер благодійного фонду. Щоразу, коли я стою перед чимось невідомим або непередбачуваним, то трохи хвилююся, а частіше просто боюся. Боюся не зрозуміти і не допомогти людині, з якою спілкуюся. Боюся, що не зможу змінити на краще життя тих, кого сильно люблю. Боюся, що не зможу прийняти людей такими, якими вони є. А чи є сенс боятися?
ЧИТАЙ ТАКОЖ:
З 2008 року 26 березня по всьому світу називають "Фіолетовим днем". Мені було складно повірити, що це все сталося завдяки маленькій 9-річній дівчинці з Канади. Її звуть Кессіді Меган і вона хвора на епілепсію. У свої 9 років їй довелося зіткнутися з нерозумінням, неприйняттям і стереотипами навіть всередині дитячого суспільства. Адже до недавнього часу ця хвороба вважалася психічним відхиленням і навіть легкою формою божевілля. В Україні і зараз її продовжують лікувати психіатри, а не невропатологи, як в інших цивілізованих країнах.
Тоді, в 2008-му, ініціативу Кессіді підтримали тисячі людей в Канаді, через рік - десятки тисяч по всьому світу. Сенс був у тому, щоб поділитися з усіма правдою про цей діагноз, почати боротися зі стереотипами і розповідати про першу допомогу. Сенс був у тому, щоб більше не боятися.
Але це було в 2008-му в Канаді, а через 10 років, коли я став PR-менеджером благодійного фонду в Україні, я познайомився зі своєю неймовірною колегою. Вона молода, приваблива, успішна і нічим не відрізняється від красунь з Інстаграма. Так я вважав до звичайного січневого дня, коли ми з командою Української Біржі Благодійності сіли обговорювати подальші плани і випадково згадали “Фіолетовий день”. Тоді вона тихенько додала до активного обговорення: "А у мене ж теж епілепсія."
Тоді мені стало трохи страшно, виникло кілька запитань:
- Як це передається?
- А раптом вона заразна?
- А що робити, якщо трапиться напад?
Без обговорень стало зрозуміло, що ми зробимо свій проект до цього дня, розповімо все, як воно є, і більше ні я, ні вона, ні будь-хто інший боятися цього не буде.
Ми розповіли її історію, надрукували інформаційні плакати і розіслали їх до сотень українських лікарень і шкіл. Мені здавалося, що нам вдалося перебороти загальний страх. Вона давала інтерв'ю про це популярним виданням, телеканалам і радіостанціям. Їй дякували люди з епілепсією з усіх куточків нашої країни, а зовсім нещодавно вона сиділа на маленькій кухні і розповідала про це всього одній людині. Людині, яку любить. Їй знову стало страшно, але і цей страх ми перемогли.
За даними МОЗу, в Україні з епілепсією живуть понад 100 000 осіб, і якщо раптом ви станете свідком нападу, то повинні знати, що робити. Для цього ми створили фотопроект "Небезпечна допомога", адже найчастіше помирають не від епілепсії, а від несвоєчасної і неправильно наданої першої допомоги.
Є всього 6 простих правил першої допомоги:
- Не намагайтеся розтиснути щелепи і засовувати щось в рот.
- Не застосовуйте силу. Просто переверніть людину на бік.
- Не дайте людині задихнутися: розв'яжіть краватку, розстебніть ґудзика.
- Не намагайтеся силою стримувати руху.
- Не переносити людини під час нападу, крім випадків, коли загрожує небезпека.
- Не поливайте водою і не намагайтеся давати щось випити чи з'їсти.
Можливо, вас надихне історія маленької дівчинки з Канади, а може, ви відчуєте історію моєї особистої української Кессіді Меган, але в будь-якому випадку ви повинні бути готові допомогти. Адже від цього залежить життя - нехай не ваше, але від цього не менш єдине і не менш неповторне.
Я готовий. І так, мене це більше не лякає!
Раніше ми розповідали що таке панічна атака і як навчитися не панікувати в стресових ситуаціях.
ЧИТАЙ ТАКОЖ: