Щодня влада просить евакуюватися з територій, де йдуть активні бойові дії. Хтось чує заклики й виїжджає, а хтось із різних причин продовжує залишатися під обстрілами чи окупацією. Переважно відмовляються їхати старші люди. Попри благання, на всі спроби вмовити вони відповідають: "Куди ми поїдемо, ми старі", "Кому ми там потрібні…", "А хто буде вести господарство…" "Ми тут народилися, тут і помремо" тощо.
Звісно, це важко чути, бо ви хвилюєтесь і хочете як краще, але стикаєтесь із опором, а потім відчуваєте провину. Що ви можете зробити у цій ситуації? Як вмовити виїхати? Як прийняти відмову евакуюватись? На ці запитання відповіла практикуюча психологиня, ведуча "Ранку у Великому Місті" на ICTV Юлія Зорій.
Зона відповідальностіДуже важливо прийняти той факт, що ви не можете відповідати за рішення інших людей. Хоч як би вам цього хотілося. Все, що у ваших силах — це спробувати переконати, чому їм важливо тимчасово виїхати з небезпечних місць. Підібрати потрібні слова, аргументи, пояснити, яким буде їхнє життя поза домом, скільки приблизно цей вимушений переїзд триватиме тощо. Це те, що ви можете зробити. Далі послухайте своїх близьких. Чим вони аргументують відмову від евакуації і чи розуміють ризики. Можливо, якщо проговорять це вголос, їхня думка зміниться.
Поділіться своїми емоціями й переживаннями. Скажіть відверто, що вас дуже лякає ця ситуація і ви хочете допомогти, бо любите й цінуєте їх. Але якщо вам не вдалося переконати, то хоч як би ви сердилися й сумували від цього, доведеться прийняти їхній вибір. Бо дорослі люди самостійно несуть відповідальність за своє життя. Ви фізично не можете контролювати й відповідати за всіх. Це неможливо. Вони мають свою думку і право на помилку. Так, вона може коштувати життя. Але це їхнє рішення, на яке ви не можете вплинути, хоч як би намагалися.
Віддалена допомогаУ будь-якому випадку важливо тримати зв’язок, телефонувати, спілкуватися, підтримувати одне одного, допомагати, чим можливо. І ще було б корисно продумати запасні варіанти, як ви зможете допомогти в разі надзвичайної потреби. Наприклад, знайти того (і заздалегідь домовитися), хто б міг надати медичну допомогу чи забезпечити продуктами, вирішити побутові проблеми. Або яким чином можна було б екстрено евакуювати рідних, і хто би міг із цим допомогти тощо. По-перше, така допомога може справді знадобитися, а у вас уже буде розуміння, як діяти і до кого звертатися, а по-друге, це допоможе вам заспокоїтися. Коли ви знаєте, що хоча б частково можете вплинути на ситуацію і в потрібний момент допомогти, це полегшить ваші страждання.
Не дорікайте собі й не гризіть почуттям провини. Все, що було у ваших силах, ви зробили. Далі — зона відповідальності інших людей. Прийміть це з розумінням.
Окремо скажу, що силовий спосіб ми не розглядаємо. Тобто коли ви вивозите бабусь-дідусів і інших родичів силоміць. Хоча для когось цей варіант є прийнятним і стає не надто травматичним, бо зрештою всі залишаються задоволеними. Але тут кожен обирає своє.
Раніше ми розповідали, коли стартує військовий облік для жінок та чи можна виїжджати з країни.
ЧИТАЙ ТАКОЖ: